В коментах до посту про вдячність Богові написали:«Як можна дякувати Богові за те, що цього разу загинув не ти, а "сусід"? Яка різниця, хто загинув?!»Різниця справді не в цьому. І я ж зовсім не закликаю дякувати за чужу смерть. За смерть не дякують. За смерть плачуть, моляться, і намагаються зробити все, щоб її було менше. Але ми, українці, повинні нарешті усвідомити одну річ. На москві російський режим давно виніс смертний вирок кожному з нас. Не лише військовому. Не лише мешканцю прифронтового міста. Кожному українцю. Тому кожен прожитий день — це не привід для байдужості, а привід для вдячності. Не тому, що хтось інший загинув. А тому, що Господь ще дав тобі час. Час обійняти близьких. Час сказати "люблю". Час покаятися. Час допомогти комусь. Час зробити ще одну добру справу. Ми не знаємо, наскільки саме Бог втручається в історію. Про це справді сперечаються богослови століттями. Але ми точно знаємо інше: кожен день життя — це дар. І якщо сьогодні ти ще можеш дякувати Богові, значить, Він ще довірив тобі цей день. Не змарнуй його. Господь відтермінував твій смертний вирок ще на один день. Подякуй за це.