Padre Poltava | Ми — Церква. Ми — воїнство.У кожному з нас — воїн. Навіть якщо ми не в...

Ми — Церква. Ми — воїнство.У кожному з нас — воїн. Навіть якщо ми не в броніку. Навіть якщо не носимо зброї.Бо ми всі — в битві. Видимій і невидимій. За свободу. За душу. За тих, хто поруч.Церква — не для покірних, а для смиренних.Але смирення — не слабкість. Це сила, яка знає, заради чого стояти. Це внутрішня броня.Церква — не для теплохладних. Не клуб гарно вдягнених.Це — шпиталь для поранених і штаб для справжніх.Місце, де плачуть, а не вдають.Де не питають, чому ти не в костюмі — а кажуть: «Добре, що живий. Заходь».Справжня Церква — не осудить.Справжній священник не буде роздавати інструкції. Він скаже:«Друже, я бачу твою втому. Дякую, що стоїш. Давай помолимось».Бо зараз — час не фарисеїв, а капеланів.Тих, хто знає запах пороху і гіркоту втрати.Тих, хто не відвертає очей, коли в храм заходить військовий — не голений, із шевронами, з болем у спині й у душі.Війна — це не лише на фронті.Кожна мати, що ночами молиться за сина.Кожна жінка, що чекає.Кожна дитина, що малює «повернись живим» — це теж воїни.Їхня зброя — молитва.І ця зброя працює.Бо молитва — не слабкість. Це артилерія неба.Моляться не зручні. Моляться зранені.Моляться ті, хто знає ціну життя.Молиться боєць перед виїздом на нуль.Молиться дружина вночі на кухні.Молиться священник, коли ховає побратима.І ця молитва — не про формальність.Це — зв’язок із Тим, Хто тримає небо.Тому, якщо ти впав — не соромся піднятись.Церква — не для безгрішних.Вона — для зранених. Для тих, хто йде. Хто бореться. Хто живий.Бо Христос — наш Головнокомандувач.І ми — Його воїни.Видимі. І невидимі.Амінь.