#щоденник Деякі спостереженняІВ їдальні зрана і ввечері нам дають кульку масла до скибки хліба. Стосовно того, що далі солдати роблять із цим маслом, вони діляться на дві категорії. Одні намажуть усеньке масло на один шматочок хліба. Він буде жирненько укритий маслом. Інші ж, до яких належу і я, поділять кульку навпіл, а то й на більше, і тоненько намажуть на два-три шматочки. На мій подив, більшість солдатів належать до першої категорії: вони зʼїдять один бутерброд з маслом, але так, щоб його було товстий шар. І лише маленька купка людей, заощадливо розподілятимуть масло на кілька скибок. Чи можемо з цього осібного прикладу перейти до загальніших висновків про вдачу цих людей? Що одні з них, перші, вдачі більш розпашної: їм або все хороше одразу, дарма що швидко закінчиться, або нічого. Тоді як другі, розважливіші, здержаніші, воліють продовжити насолоду навіть ціною зменшення її насиченості. Не певен. ІІПродовжу тему їдальні і прийому їжі, раз ми вже її торкнулися. В середньому на прийом їжі у кожного взводу йде до години. У цей час входить дорога до їдальні й назад (25 хвилин), стояння в черзі (5-10 хвилин), власне їжа, чекання всіх опісля (ще хвилин 5-10). Саму страву, я міряв, ми споживаємо за 10-15 хвилин. Це досить швидко. Відтак, уже не один раз ловлю себе на думці, що я б дуже хотів поїсти не кваплячись. Бажано, в ресторані, з вродливою дівчиною побіч. Я уявляю, як сиджу за келихом вина чи кухлем пива проти гарно вбранної панни, неквапно насолоджуючись посмішкою цього прекрасного створіння і повільно смакуючи стравою ти напоєм. Цікаво, що це (похід у ресторан із дівчиною), поруч із кавою та тістечком у «Дружбі» (кав’ярня в Києві), одна з небагатьох речей, яких мені бракує. Якось, за вечірньою кавою, я озвучив її своїм побратимам по койках. Моє бажання назвали «інтелігентською витрибенькою», і ніхто не розділив його. Хтось (як друг Тесла) мав бажання бути вдома з жінкою та дітьми та поїсти смаженої на салі картопельки (м-м-м, смакота!), хтось попити з друзями пива, хтось посмажити мʼяса або піти на риболовлю. Ресторан і кава у кавʼярні, чи свідчить це про витонченість бажань проти картоплі, риболовлі та дому?ІІІДо ресторану з дівчиною мені ще довго. Одне, що я закінчую навчання лиш на початку грудня; друге, що поїду звідси я не в Київ, а скоріш у Дніпро чи Харків.Поки ж, не маючи ресторана, я бодай їм другі страви з ножем і виделкою. Хто колись їв зі мною вдома, знає, що зазвичай для їжі я використовую лише ложку. Як для супу, так і для каш. Тут же, я мав якусь доконечну потребу використовувати ножа (дякую дядькові, який в день моєї відправки подарував мені у військкоматі доброго ножа). Певно, це викликано глибинною вимогою лишатися інтелігентом, особливо в обставинах, що зовсім цьому не сприяють. В їдальні ж часто дають лише ложку. Не знаю, як це пояснити. Може, вони вважають, що солдати не годні їсти виделкою (ножів тут нема зовсім)? Тоді все одно дістаю ножа і їм ложкою і ножем.