#щоденник
19. VI (четвер)

Англія усім починає набридати. Барани на полях, які раніше були милі, раптом стали їбучими, а фраза «guys, 5 minute break» або «guys, perekur» звучить як образа…
Братик каже: «Єбать, якщо відняти всі перекури та перепочинки, то занять буде два тижні, а решта — їблування». «А якщо ще відняти, — додаю я, — безтолкові переходи з класу 17 у клас 9, то і тих не залишиться»…

Йобаний цирк🤡. З цією фразою мене свого часу познайомив Тьома, між нами вона водилась стосовно наших бзвп та кмб. Не думав, що скажу її в Британії… Сьогодні +26 C, вони не вгавають повторювати нам пити воду… Бачив би це мій батько, сплюнув би й додав: «Слабенькие, блядь». Це вам не радянська школа, де пити під час тренувань заборонялось.

На своїм шляху я стрівав ще одного такого «воспитанника» радянської школи, як мій батько. Разом служимо, віком як мій батько. Він пройшов радянську школу боксу десь на Донбасі. Скільки ми з ним не ходили під яскравим сонцем, він ніколи не пив води: «Так привчила мене дурна радянська школа — не хочеться». Запевно, дурна, але принаймні не було цього цирку: щопʼять хвилин «не забувайте пити воду».

Далі нарешті почалися заняття. Досить толкові, тож під кінець дня мій настрій покращав.

На одному з класів у лісі в нас викладав чоловʼяга досвідчених літ. Він мені сподобався: чіткий, строгий, структурований. А ще гарно говорить. Його постійно хилило на сленг і він щоразу виправляв себе, ніби собі ж роблячи зауваження. Він говорив про вартових на еспешках (СП — спостережний пункт) і замість звичайного sentry йому завше виринало армійське stag. Так і запамʼятав я нове слово: be on stag = be on sentry, be on guard duty або просто be on watch.

Ще він якось сказав, що чатувати на еспешці — це часто mundane work (себто марудна, рутинна робота), перекладачка ж переклала, ніби він сказав «Monday work» «це як робота понеділка»… Тут я згадав промову адмірала Мак Рейвена випускникам своєї Alma mater 2014 року, де він казав, що «making our bed was a simple task, mundane at best, but every morning we were requiered to make our bed to perfection». Колись я вчив її напамʼять. Як дивно інколи речі стають у пригоді… До речі, усім раджу послухати, можливо, ця промова змінить щось у вашому житті.

За останній тиждень я здружився з Жекою. Він із Кривого Рогу, трохи старший од мене. Хороший lad (так англійці називають хлопців): простий, скромний та добрий bloke («штрих»). Дорогою на базу в автобусі ми сіли разом. Він дивився у віконце на поля, оперезані лісом.
— Був би у мене шанс переїхати з жінкою сюди, я б навіть не задумувався… — промовив він.
Ми саме проїжджали старий камʼяний будиночок.
— Навіть сюди, да? — відказав я. — Жити тут, на природі, мати землі шматок і хазяйнувати собі.
— Да. Подивись, як тут усе доглянуто. А ще я замітив, як вони ставляться до природи, як бережуть її, не нищать. У нас такого нема. Навіть той самий мусор, подивись, усе викидається. За ці два тижні я не викинув жодної бумажки.
— І це ж так просто ніби: урни і людина, яка це сміття вивозить, — додаю я.
— Ні, я не кажу, що в нас погано. У нас все могло б бути заєбісь, але ж усім похуй. Просто похуй. Аби собі все забрать і забором обгородиться. Я дивився, тут жодного високого забору. Як ми їхали з полігону, не знаю, чи ти помітив, на стоянці стояли нові машини, якась техніка. Як огороджено? Маленьким дротиком і камерами. Да в нас би цей дріт перерізали в перший день, а камери б спиздили. Тут же ні. Напевно, їм змалку це прищеплюють.
— А ще, — додаю я, — у них закон діє, і вони знають, що як ступлять куди зась, за дві хвилин поліція приїде і схапає їх. Треба буде відповідати. Страх цього теж є.
— Да, 100 процентів.

Отак ми їхали і міркували. Це було свого роду одкровення. Простота висловлювань виявляла щирість. Заразом чулась нота обурення та злості. На нас, наших людей, наші порядки.