Зараз скажу неприємну річ, зокрема й для багатьох моїх друзів і знайомих. Логіка "я не йду в армію, але регулярно доначу та волонтерю мірою сил" цілком мала право на існування в 2022 р. і навіть до певної міри в 2023-му. Чоловіків, готових більш-менш добровільно взяти до рук зброю, було достатньо. Проблема полягала в тому, щоб їх належним чином екіпірувати, озброїти та навчити. Останнім часом, по відчуттях зсередини ЗСУ, ситуація змінилася не те, щоб на діаметрально протилежну, утім питання забезпечення, завдяки повільному та все ж виходу наших союзників з коматозу, вже не стоїть аж так гостро. Бракує насамперед особового складу. Люди, які їбашили всі ці роки на патріотизмі, фізично закінчуються. Боляче про це писати, та, до прикладу, з мого першого відділення в ОШБ "Айдар", що на сто відсотків складалося з добровольців, станом на сьогодні в живих лишився я один. Більшість загинули вже під час повномасштабки. Донати - це чудово, проте слід назвати речі своїми іменами: якщо ти, друже, не маєш суттєвих проблем з фізичним і ментальним здоров'ям, а також не є опікуном або батьком неповносправних осіб - прийшов час мобілізуватися. Зовсім не обов'язково в штурмовики: вакантів купа всюди на будь-який смак - пишіть в приват, як то кажуть. Інакше ми рано чи пізно програємо війну. І що найстрашніше - зробимо тим самим вже принесені кращими людьми цієї країни титанічні жертви безсенсовними, адже їхня справа, їхня віра, їхня надія помруть разом з Україною. Я боюся цього понад усе в житті. А ви?