Оптимізація Оптимізму | Зима. Заморозки. Перша година ночі. Прифронтове місто. Дикий крик під ...

Зима. Заморозки. Перша година ночі. Прифронтове місто. Дикий крик під вікнами багатоповерхівки. Побратим каже: кричить жінка - я її спитав у вікно чого волає: чи то покалічили, чи то побили - я вийду взнаю що до чого. Виходжу з ним разом. У суцільній темряві серед дерев знаходимо цю невменяшку. Років під 50. Вдягнена не як безхатько. Але бухуща вхламіну. Не розуміє в якому вона місті, не розуміє взагалі де вона. При спробі піднятись - падає, вдаряється копчиком та головою. Знову починає полати на пів квартала.Викликаємо поліцію. Буха пані каже, що вона з Тернів. Ображається, коли перепитуємо чи це ті Терни, що під Куп'янськом. Адже це Терни на Лиманщині. Ну що з нас - солдафонів - взяти? Куп'янсько-лиманський напрямок знаємо. Знаємо, що і Терни десь там. І все.Поки чекали поліцію - наслухались, що вона медик і рятує життя, що онкохвора, що дружина якогось Волошина. Розповідає, що, по ходу, занадто буянила і зять з дочкою її покинули. Каже, що приїхала на якусь коронацію. Отут ми поржали - я прямо у темряві відчув на собі очманіло-здивований погляд побратима - але поржали ми подумки.Температура опускається до мінус чотирьох. Кинути цю неадекватну не можемо, бо не хотілося б зранку знайти під вікнами труп. Чекаємо поліцію далі. Вона розповідає про адреси де живе. То каже, що приїхала до колишнього чоловіка. То що живе в якомусь селі, де стріляють, але ходять усілякі і посміхаються.Замерзли із побратимом, як скотиняки, бо вискочили ж на вулицю на 5хвилин, а застрягли трохи надовше. Але поліцію дочекались. Передали їм загубленку на руки. І пішли домів. Принаймні, на смерть вона не замерзне. Навіщо я вам це розповідаю? Навіть не знаю. Можливо, просто пам'ятка або нагадування про Донбас, принаймні ту його частину, яку я ніколи не любив і зневажав. Але колись я розкажу і про той Донбас, яким пишався. Колись.