Хлопчик, який народився в селянській родині на Луганщині в другій половині XIX століття, був майже приречений успадкувати долю своїх батьків. Але Степан Колесников зламав стереотипи!Батько віддав його в підмайстри до іконописців, які оздоблювали нову церкву. Від підлітка не вимагали простих умінь, та, захопившись художнім процесом, він домагався для себе складніших завдань, намагався малювати «у вільний від основної роботи час», уважно слухав поради «старших товаришів» і вдосконалювався у творчості настільки, що настоятель церкви вважав за потрібне надіслати малюнки Степана до відбіркової комісії всеімперської виставки в Нижньому Новгороді. На заході юний Колесников слави не здобув, зате його помітили — і земська управа виділила хлопцеві стипендію на здобуття художньої освіти.Так «селянський син» став студентом Одеського художнього училища. Через це мистецтвознавці часто називають його Колесников-Одеський, аби відрізняти від кількох однофамільців-живописців, які працювали в той самий період. Степан не лише прекрасно навчався, а й щасливо одружився з донькою заможного бессарабського поміщика. А 1903 року, закінчивши художнє училище за першим розрядом, без вступних іспитів був зарахований до Імператорської академії мистецтв.Далі були навчання у Рєпіна, здобуття премії імені Куїнджі, участь у престижних виставках, дворічна «пенсіонерська» поїздка Європою, під час якої молодий художник відвідав Францію, Італію, Німеччину, Сербію та інші країни, а також купівля власного будинку в Одесі. У 1919 році, не прийнявши радянську владу, Степан Колесников разом із родиною опинився в еміграції. Поневірявшись у Туреччині та Греції, він осів у Белграді. І хоча в перші місяці життя в столиці Сербії біженець працював вантажником на залізничному вокзалі, подальше його життя до початку Другої світової було цілком благополучним. Свої нові картини художник підписував як «Kolesnikoff».Європейська катастрофа стала для нього черговим безжальним випробуванням. Безгрошів’я та смерть дружини призвели до розпродажу картин; син Федір був заарештований і наклав на себе руки; донька пішла з відступаючою німецькою армією, побоюючись репресій нової «народної» влади. В останні роки життя Степан Колесников страждав на хворобу Паркінсона. Сьогодні серби називають його творчість національним надбанням.