Закохуючи в Україну | Він сидів на хиткій призьбі, битій шашелем. Пахло гречаним медом і тор...

Він сидів на хиткій призьбі, битій шашелем. Пахло гречаним медом і торішнім тютюном. Впавши на коліно, як личить у цих краях, одразу ж почав питати:— Як упізнати, не схибити - як?Старий мовчав, аж поки не заговорив. Хоч губи його не розмикалися:— Один - усміх голоду, Инший - радість ситості. Один каже: опануй себе. Инший каже: опануй їх. Один каже: у тебе є все. Инший: цього замало. Один каже: ось любов. Инший каже: ось надмір любовей. Один каже: даю - і дає. Инший каже: бери - і бере. Тепер ясно?— Так, але ж ні. Ціна зависока! Продовжуй! Благаю!(Тіні ставали тремкішими.)— Один ніколи не просить. Инший завжди вимагає. Один - дорога, Инший - перехрестя. Один - прихисток, Инший - пастка. Один - красивий, Инший - прекрасний. Один дає сумнів, Инший - упевненість. Один - претихий, Инший - громоголосий. Один - досконалий, Инший - чепурений. Один - простий, Инший - вигадливий. Один - стриманий, Инший - надмірний. Один - суворий, Инший - люб’язний. Досить? Впізнаєш, як стрінеш?— Мо й так. А мо й ні. Ще хочу. Дай буть чув більше!(Холод під ребрами пік вогнем.)— Один каже: важливо, як сам себе бачиш. Инший каже: важливо, як бачать другі. Один - прісний, Инший - медяний. Один - шорсткий, Инший - манірний. Один - неспішний, Инший - гарячкуватий. Один - вода, Инший - нафта. Один - яблуко, Инший - патока. Один - пара, Инший - дим. Один - стовп, Інший - трон. Один - дерево, Інший - різьблена скриня. Досить нарешті?— Дякую. Ясно. Щось наостанок?— Один - це все, що є ти. Инший - все, що ти не є.— Виходить, що і ти теж?— І я теж.Промовивши це, він витяг стару люльку з небаченого смарагдового скла, набив її лусочками сушених ялинових шишок і встромив у чорний, беззубий рот. Потім дістав велике скло, витягнувсь назустріч сонцю і закурив. Він пахкав частіше й частіше й нарешті розтанув у клубах диму, що духм'янів найкращим голландським тютюном і, повільно звиваючись, розчинявся між верхів’ями ялин.Я підвівся і вийшов за лаштунки, перш ніж несамовито гримнуло до дрижаків. Злива тоді гула достославно. (Ві Ошо)