🧪 PATHWAY-2 змінив уявлення про резистентну гіпертензію, як?

У дослідженні PATHWAY-2 пацієнти з резистентною гіпертензією отримували як 4-й препарат:• спіронолактон;• бісопролол;• доксазозин;• плацебо.

📊 Найбільше зниження АТ продемонстрував саме спіронолактон.

Це стало несподіванкою. Якби основною причиною резистентної гіпертензії була підвищена симпатична активність — кращим мав би бути бісопролол. Якби переважала вазоконстрикція — можна було б очікувати перевагу доксазозину. Але найефективнішим виявився блокатор мінералокортикоїдних рецепторів.

🧠 Дослідники звернули увагу, що найбільшу користь від спіронолактону отримували пацієнти з низьким рівнем реніну.
Низький ренін — це непряма ознака надлишку натрію, затримки рідини та об'ємзалежної гіпертензії.

📌 Саме тому PATHWAY-2 фактично змістив фокус з вазоконстрикції на роль альдостерону та затримки натрію в розвитку резистентної гіпертензії.⚠️ Ще один важливий наслідок:

Серед пацієнтів із резистентною гіпертензією первинний альдостеронізм виявляють приблизно у 10–20% випадків. При цьому більшість таких пацієнтів мають нормальний рівень калію.

🔑 Висновок: Пацієнт із резистентною гіпертензією — це не лише привід додати ще один антигіпертензивний препарат. Це також привід подумати про прихований надлишок альдостерону та провести пошук вторинних причин АГ.