Ще одну сторінку

​"Країна блакитних орхідей" Мирослава Капія - це вкрай рідкісний у ХХ столітті приклад науково-фантастичної утопії. І справді, хіба можна було незадовго після Великої Війни уявити, що бодай колись в майбутньому існуватиме хоч якийсь чудесний і сяючий новий світ?У 1920 році Євген Замятін пише антиутопію "Ми". За рік до того, як "Країну блакитних орхідей" опублікують, в 1931 році Олдос Гакслі видає роман "Який чудесний світ новий". Але у "1984" Джорджа Орвелла, випущеному у світ після Другої світової, картина майбутнього найбільш правдоподібна. "Війна - це мир, свобода - це рабство, незнання - сила" — хіба це не майже дослівні меседжі довічного керманича держави, яка, маючи "другу найсильнішу" армію в світі вже понад десять років поспіль щосили намагається нас знищити? Вже восени 2024 року ми переконаємося, що і лідер держави з першою найсильнішою армією на планеті Земля тримає таку ж саму книгу Орвелла (в коміксах, бо навряд чи він здатний осягнути велику кількість тексту) на своєму столі в овальному кабінеті. У ХХІ столітті, в час, коли відбуваються події книги Мирослава Капія, антиутопії лізуть з усіх шпарин, як опеньки — всі давно зрозуміли, що катастрофа неминуча, зараз уже можна більш-менш впевнено пророкувати ядерний Апокаліпсис, годинник Судного Дня вже другий рік поспіль показує 23:58:30. Навіть попри те, що Бородатмй Тамарин у серпні випустить книгу Джеффа Ґуделла "Палюче тепло вб'є нас найперше", я припускаю, що це тепло виділиться від множинних вибухів ядерних боєголовок. Втім облишмо нашу остогидлу та приречену реальність ще на якийсь час.У "Країні блакитних орхідей" Україна ХХІ століття — прекрасне місце, де у Києві існують площі Мазепи та Героїв Крут, пам'ятник Марку Проклятому, сама держава процвітає в умовах демократичного устрою із гетьманом на чолі, науковці досліджують космос, а газетярі чекають на прибуття космічного корабля з Марсу. Така книга за жодних умов не могла б бути написана та видана в Радянській Україні, але у 1931 році Львів, де вона виходить, ще польський.Читаючи "Країну блакитних орхідей" легко помітити відсутність згадок про Росію, може її там взагалі не існує, хочеться уявити, що замість неї там тепер океан, як і поверх легендарної Атлантиди.Це дещо наївний роман, де немає якихось особливих сюжетних твістів та вивертів, але це така фантастика, яка не боїться передбачати появу телебачення, масового автомобілебудування, планів по колонізації Червоної планети та незалежну і квітучу Україну.В будь якому разі, над Україною майбутнього нам доведеться ще якийсь час попрацювати, коли відіб'ємося. З кров'ю, важкою працею, сльозами та потом.