«Катабазис» Р. Кван⭐️ 4/5🌙 3.5/5👹Мабуть, ця книжка читалася б інакше, якби я досі була студенткою, але навіть тоді не можу уявити, щоб я спускалася в Пекло за кимось з викладачів. Oh well. 🦋Зразу пропоную поговорити про слона в кімнаті, а саме роздутий хайп довкола порогу входження для цього тексту й усього, що треба прочитати, щоб його зрозуміти. Мені сподобалося, як казала на події на КК перекладачка Ганна Литвиненко: українці, які читали Енеїду, Божественну комедію і що тільки не на зарубіжній літературі (хоч і в класах, у які нас те все не гребло), не потребують позакласного читання так, як американці. 🐶«Катабазис» мені зайшов як у суху землю, і з перших сторінок сюжет просто летів. Нас вводять в історію, особливо не вагаючись, і далі вже мотивація Аліси й Пітера розкривається поступово, підживлюючи таємницю. 🦄 Я думала, що ця книжка зайде мені більше «Вавилону», але зрозуміла, що загалом книжки Кван мені подобаються, але емоційного конекту в мене з ними зазвичай не відбувається, віч із файн. Сюжетно вона явно цікавіша, але мені набагато більше сподобалися теми, підняті у «Вавилоні». Сама Кван називає ці книжки двома боками однієї медалі, чи то певної дарк академічної дилогії, просто «Вавилон» зосереджується на глобальніших тематиках, а «Катабазис» на персонажах і їхніх досвідах.🦶Останнім часом я взагалі ловлю себе на думці, що тематика елітних коледжів і приватних шкіл, де так сильно зосереджується на пануванні розуму, мені далека (і це попри те, що ректор в Острозькій називав нас елітою нації). Можливо, тому, що в нас майже не присутній такий культ академії, бо поки всякі Оксбриджі вкорінювалися за кордоном, наших академіків репресували й апропріювали. Проте мені дуже сподобалося, як «Катабазис» наглядно ілюструє цей відхід від одержимості науковими досягненнями. Як сатирі на академію тут можна тільки й поставити 5 з 5 — Пекло як кампус, ну камон.🦒Система магії тут теж дуже цікава: все завʼязано на логіці (можна мені назад в Оксфорд, де граються з мовами?) і крейді. Чомусь саме крейда мене тут зачепила найбільше, ну бо це не просто «маґи креслять пентаграми чим попало», а реально обґрунтована причина. 🙌 Не можу не згадати також і про романтику, але мені її поверхневість, на яку багато хто жалівся, здалася цілком властивою Кван. Чи то вона не хотіла розпилювати фокус, чи то просто це не її сильний бік, але нам наче обіцяють серіал, а сама Кван не проти радикальних змін у сюжеті — може, продюсери таки дадуть людям те, чого ті хочуть. 👁Хоча книжка читалася швидко, мені здалося, що біля 70-75% книжки динаміка різко просіла, тому я була вже й не проти дочитати. Але попри це книжка лишилася дуже смішною і дотепною — до речі, чому так мало про це говорять? Ну вона реально смішна, не просто сатирична, і чомусь я дуже сильно хрюкнула з того, як рештки Ґраймса мусили зішкрібати у відро. Дивні речі мене веселять. 🎭 Тож якщо ви відкладали цю книжку до настрою на щось розумне, беріть — there wasn’t a thought behind those eyes in a good while, але я впоралася. Проте я тут точно віддам належне прекрасному перекладу Ганни Литвиненко, бо сторінки аж літали, авторський стиль передано прекрасно, і я повиписувала собі класні слова й дуже смакувала текст. А тепер хто мені розкаже, ким же був той Джон Градус? Ну не дає це мені спокою.#omc_reviews #omc_fantasy