Програма розпочалася з лекції чарівного Jochen Walz про ПСА-скринінг.

Як онколог, я, звісно, підтримую скринінгові програми та ранню діагностику, постійно говорю про це з пацієнтами й веду просвітницьку роботу.

І strongly recommend (читати як «примушую») усіх своїх близьких чоловіків раз на рік здавати ПСА.

😅

Але питання скринінгу на рак передміхурової залози значно складніше, ніж може здатися на перший погляд.

Рак передміхурової залози - дуже гетерогенне захворювання.

Частина пухлин росте повільно, ніколи не стане клінічно значущою і не вплине на тривалість життя. Інші пухлини, навпаки, можуть мати агресивний перебіг і призводити до смерті.

Головне питання: як серед усіх пухлин знайти саме ті, які дійсно потрібно лікувати? І воно відкрите.

По факту, без біопсії ми все одно не зможемо ніяк передбачити чи буде ця пухлина агресивної поведінки, чи ні.

Нагадаю базові принципи, яким взагалі має відповідати скринінг:

🔻 тест має виявляти злоякісні новоутворення;

🔻 виявлення раку на ранній стадії має призводити до зниження смертності від цього захворювання;

🔻 а зниження смертності від конкретного раку має бути достатнім, щоб впливати на загальну смертність у популяції.

Звучить логічно. Але на практиці досягти всіх цих умов не так просто. Саме тому далеко не кожен тест, який дозволяє «знайти рак раніше», автоматично стає хорошим скринінговим тестом.

То що не так із ПСА?

▪️

По-перше, він має недостатню специфічність: рівень ПСА може підвищуватися не лише через рак.

▪️

По-друге, ПСА часто виявляє безсимптомні пухлини, які ніколи не стали б клінічно значущими.

➡️ тут виникає ціла низка наслідків: додаткові обстеження, біопсії, діагностичний каскад, а іноді і лікування пухлин, які можна було б ніколи не лікувати (так, є рак, який можна ніколи не лікувати, я про це писала пост вище).

Тобто проблема не в тому, що ми занадто рано знаходимо рак.

Проблема в тому, що ми не завжди можемо відрізнити рак, який потрібно лікувати, від раку, який ніколи не становитиме загрози.

І ще один важливий момент — вплив на смертність.

За даними нещодавньої публікації в New England Journal of Medicine, для запобігання одній смерті від раку передміхурової залози необхідно обстежити близько 465 чоловіків.

Тобто користь від популяційного скринінгу існує, але вона невелика і має бути зважена з потенційною шкодою…

Саме тому, наприклад, Європейська асоціація урологів не рекомендує просто брати всіх чоловіків певного віку й масово тестувати їх на ПСА. Натомість пропонується індивідуалізований підхід залежно від ризику.

Бо скринінг - це не просто «знайти рак якомога раніше». Це завжди баланс між користю та шкодою.

І дані досліджень показують, що стратегія «давайте просто щороку перевіряти всіх чоловіків після 50» може призводити до більшої кількості гіпердіагностики та надмірного лікування, ніж користі від такого підходу.

Звісно, у своїй роботі я керуюся сучасними доказами й завжди пояснюю пацієнтам потенційні переваги та ризики обстежень.

Але, я така людина, що мені краще «перебдіти, ніж недобдіти», то чи перестане мій тато ходити раз на рік здавати ПСА?

Ні. І ніякі дані мене не вмовлять.

😅