Сьогодні складний день. Багато хвилювань: за подругу, за чоловіка, за себе та ніч попереду. Протягом дня багато втікала в навчання та споживання контенту. Вийшло вибратися і на природу, хоча побути "в моменті" особливо не вдалося. Перед сном захотілося в душ. Я часто використовую час в душі для пошуку гарних ідей, які спонтанно приходять. Цього разу одна з хороших думок теж почала формуватися. АЛЕ я зупинила цей раціональний потік. Вперше, усвідомлено. Я сфокусувалася на відчуттях в тілі, на теплій воді та холодку на шкірі. Поставила одне питання: "Як ти, Тіло?"Відповідь прийшла одразу: "Страшно". Подумки мовчала. Завмерла, просто побула з собою. Потім помітила, що погладжую себе рукою. І тоді відповідь знайшлася: "Я з тобою." Повторила собі «я з тобою» ще кілька разів тихо подумки. Тут я відчула момент, коли є собі опорою та підтримкою. Це заспокоїло. А свою геніальну думку я додумаю потім. Відмовившись від неї, я отримала щось справді цінне. Контакт з собою. Хай навіть на хвилину. Але хвилину дуже живу та справжню. Навіть в найважчі часи, ми є у себе. Це усвідомлення може повернути відчуття землі під ногами. Обіймаю всіх. Та обійміть себе, друзі.