Так почуваєш себе щоразу,коли запускаєш збір.Щоразу,коли він провалюється.Щоразу,коли намагаєшся вигадати хоча б щось,щоб зібрати на необхідне для роботи.Чи мали б нас цим забезпечити?Так.Чи достатньо того, що дають?Ні.Для продуктивної роботи не достатньо.Для виживання достатньо.Для перемоги не достатньо.Така вже ситуація.Нас забезпечують найнеобхіднішим,але для продуктивності нам цього не вистачає.А просто сидіти і нарікати на лиху долю ми не можемо.І ми просимо.Ніби для себе,благаємо про допомогу.Допомогу в захисті людей,які сплять в своїх домівках.Наших зарплат не вистачає на все.Хоч вдома нас теж чекають діти,яким треба одягатись і їсти.Люди чекають перемоги,що прийде сама.Чують про перемирʼя і відкладають на ремонт.Ремонт дому,в який зайде ворог,якщо ми не встоїмо.Щоразу одягаємо маску посмішки і просимо.Бо ми хочемо не тільки вижити.Ми хочемо захистити.І щоб перемогти 140 мільйонів нам недостатньо тільки наших сил.Ми потребуємо єдності,підтримки,залученості.Ми потребуємо кожного українця в цій боротьбі.