59-та окрема мотопіхотна бригада (авторський)

Сім кіл пекла. Тепер ми не боїмося.З початку війни хлопці з 59 бригади обороняють Україну на різних напрямках: у Херсонській та Миколаївській областях, Запоріжжі та на Донбасі. Багато наших воїнів продемонстрували самовідданість, готовність пожертвувати собою заради товаришів та країни. Багато хто отримав державні нагороди та став Героєм України. Однак, як виявилося, Батьківщина любить своїх захисників по-різному. У той час, поки одних запрошують до Києва до вищого керівництва, інші, проливаючи свою кров, недоотримують гроші, їм не вистачає їжі. Хоча будьмо чесні: не Батьківщина виділяє зарплатню. Чи не батьківщина призначає пайок, не вона безвідповідально посилає наших хлопців у ті місця, де на них чекає вірна смерть.Наступними після військовослужбовців із несправедливістю військової служби стикаються їхні родичі. І якщо хлопця на фронті командир ще може якось обдурити, жінок, які втратили своїх синів, чоловіків та батьків, обдурити ніколи не вийде. Їх можна лише на якісь час ввести в оману. Але наші жінки все одно шукатимуть, вони рватимуть і метатимуть. Тому що вони розуміють, що крім них ніхто не допоможе їх чоловікам. На жаль, така доля не оминула і 59 бригади.Олександр Бодянчук, Володимир Гулько, Дембовський Володимир, Завалішин Вячеслав, Загороднюк Олександр, Кирган Віктор, Когут Вадим, Кравчук Віктор, Підкапка Антон, Супрун Констянтин, Шелест Роман…Ці хлопці служать у різних підрозділах нашої бригади, багато хто навіть не знайомий один з одним. Однак їх багато що пов'язує. Хоча б те, що після того, як вони зникли безвісти, їхні командири навіть не спробували створити подобу того, що вони турбуються за своїх підлеглих. Їхні матері, дружини, дочки, брати та сестри були змушені зіткнутися з одним із найжорстокіших ворогів. Ми зараз говоримо не про орків. Вони зіткнулися з тотальною байдужістю з боку тих, хто мав очолити пошук людей. Ті, хто мали дати надію, робили все, щоб її вбити.Але не вийшло. Любов і віра в серцях наших жінок набагато сильніша."Це наші хлопці і ми їх шукаємо, ми знаємо, що вони живі, а комбат знає де вони, не каже, нічого вже скоро, ми їх знайдемо, і тоді, та кількість кримінальних справ, яка буде заведена на всіх причетних. Не думайте, що ви все прикриєте війною, нас вже більше 20 сімей, а скільки таких родин, що не знають, що з іхніми хлопцями..."P.S. Назву до посту ми взяли із однойменної статті на сайті UPN. Щоб прочитати, що дружини наших військовослужбовців розповідають про свою боротьбу за правду, перейдіть за посиланням. На цьому сайті не лякаються писати правду. Тепер ми також не боїмося.