Це вам не коники з гівна ліпитиКоли заводила Заріна, я одразу розуміла що кінолог і тренування це маст хев. По-перше, це перша моя собака і я хз що з ними робити окрім як чухати за вухом) А по-друге, некерована собака 50ти кг - таке собі задоволення, коли живеш в центрі міста) Зі всіма іншими котами, собаками, козами і т.д. було вже якось не те щоб пофіг але попрощє - вони взагалі-то самі по собі розумні і все знають) і простору для жорстких зальотів не дуже багато) а там де він є - там ніяке виховання не допоможе )Але от кінь. Кінь - то вже зовсім інша історія. І життя мене до такого не готувало 😑Стандартний мій імпульс мусі-пусі і цьом в сраку до всіх тварин тут не те що не допомагає, а навпаки шкодить. Сюсюкаю - автоматично стаю «саме слабке звєно», якому і на шию залізти можна, і вкусити, і копитом в мою сторону гупнути. І якщо дозволити чи пропустити ці моменти, то далі вже ні про яку повагу мови йти не може. А ви спробуйте хотіти щось від 500-кг махіни, яка вас ніфіга не поважає. «вдар, його щоб показати хто головний». Ну це тільки чоловіки таке можуть порадити 🙈🙈🙈 там кагбе теж все до певного часу) а потім люди в селі розказують, що з усіх в кого в селі були коні, вже нікого живих нема(ага, і це все що ми про них знаєм 🤌🤌🤌) і знову ж таки) я 50 кг, він 500) це як я маю його вдарити щоб він відчув і не дав здачі?)) 🤷🏻‍♀️🤷🏻‍♀️отож)Ну і на страху стосунки не будуються. Ітого, тепер, окрім коня, мушу виховувати ще й себе - 1. Не сюсюкатись - спокійно розслаблено стою зконцентрована на коні - для нього то вже найбільша винагорода бо він теж може розслабитися поруч зі мною2. Не мельтешити - один раз дала команду і тримаю її поки не виконає. Без істеричного тупання ніжкою і повторювань по 10 раз. Але якщо виконує - одразу прибрати дискомфорт якщо був (наприклад, якщо тисну паличкою на нього щоб посунувся, чи повід натягнула щоб зупинився)3. Чітко знати свої кордони і тримати їх. Жодного дискомфорту. Без оцього от «я посунусь, мені не важко». Важко. Кінь обходить, а не я. 4. Ми не рівні. Тренер приводила в приклад статус королеви. Мені трохи не заходить. Стосунки працедавець-робітник - краще. Так, ми дружим, так, я можу і бублик дати і за вухом почухати. Але є ієрархія. Я вище. Я даю команду і вимагаю її виконання. І не простого виконання, а з повагою. З віддачею. З повною включенністю на моїх потребах, командах, комфорті. 5. Знати чого хочу і транслювати це правильно. Саме складне. Не просто махнула паличкою аби було «а можна вас попросити піти? Нє, ну і ладно, я ще раз попрошу», а всіма фібрами душі дати КОМАНДУ (мовчки)«вперед!» бо всі оті жердинки-палички то все мішура. Головне це імпульс, енергія, намір. І якщо ти сама його не усвідомиш кінь за тебе точно це не зробить, а розвернеться жопою і піде пастися(в кращому випадку). А ти там далі собі мотиляй і кричи. Короче, такеє. Часом подумую, а нафіга воно мені треба було 😑 Хорошо ж жилося. Але в житті пригодиться 🤷🏻‍♀️ тому працюєм.Оттак і виходить що хотіла ще одну тваринку, а отримала тренінг особистісного росту 🙄