Давайте поговоримо про стратегію

Дехто дуже любить аналізувати стратегію Росії. Як провалився їхній план «Київ за три дні». Як тепер вони адаптувалися і роблять ставку на виснаження, щоб узяти нас ізмором.

Окей, зрозуміло. А тепер інше питання: яка стратегія у нас?

Якщо дивиться в суть, то список виходить приблизно такий. Вірити в диво. Чекати на супербімбу, яка все змінить. Чекати, що росія розвалиться сама. Чекати, що росіяни всі помруть. Чекати, що прийде НАТО. А поки чекаємо, воювати. Скільки? До кінця. До останнього українця.

Українці люблять містику. Ми віримо в знаки, в чудесне спасіння, в те, що «якось воно буде» і «пропетляєм». Але реальний світ неприємний. У ньому хороші хлопці вмирають.

Тому давайте говорити не про віру, а про ціль. Моє бачення таке: наша головна ціль — зберегти якомога більше українців. Домовлятися, де можна домовитися. Хитрувати, де треба хитрувати. Тиснути, де можна тиснути. Але все це з однією метою: мир на найвигідніших для українців умовах.

Боротися за кожного українця, а не до останнього українця.