Old School ✙ | ​​"І кого тільки в цих штабах можна було побачити? Тут бачили наливайк...

​​"І кого тільки в цих штабах можна було побачити? Тут бачили наливайківців, дорошенківців, полуботківців, богданівців, республіканців, бо- гунців, кармелюків, георгіївців, Курінь Смерти Міляшкевича, 1-у Київську ім. Богдана Хмельницького юнацьку школу, Кінний Вільної України полк, 1-у Сердюцьку ім. М. Грушевського гарматну бригаду, яка з жовтня все формувалася, 2-й Запорізький полк, Січових Стрільців, Телеграфний Курінь, Понтонний Курінь, Вільне Козацтво, Курінь моряків, Курінь залізничників, заходили і від Коша Слобідської України, забігали і гайдамаки чорні і червоні. Вже і з перелічених видно, що в Київі було чимало війська. Та чи воно було чогось варто? Найбільша небезпека грозила Київу зі сторони Бахмачського залізничного вузла як головної залізничої артерії з Півночі на Київ, і тому командування старалося забезпечити цей відтинок певними і у відповідній кількості нашими військами. Як там проводилися операції, як провадилися бої, — я не знаю, бо там не був, але, що я напевно знаю по Київу, що звідси посилався «Георгіївський полк», хоч чомусь георгіївці себе називали «Георгіївський батальйон», 600—700 багнетів, але, пробувши в бойовій обстановці лише повних яких два дні, а на третій вже день весь «батальйон» знявся з позицій, не попередивши решти наших же військ, повернувся до Київа... <...> Або такий відділ з такою знаменною назвою, як «Курінь смерти» виїхав з Київа до Бахмача по обіді, а на другий день, перед вечором був уже знову в Київі... Командиром його був такий оригінал поручник, років 40, Міляшкевич. Він мав гарні, довгі козацькі вуса, голену голову з оселедцем, носив жупана, криву шаблю... Цей курінь тільки подивився на пляц майбутніх боїв і, не займаючи позицій, не попрощавшись із тими старшинами, що там були, — повернувся до Київа...Взагалі, мушу зазначити небойовість, театральність і авантюрність усіх тих «отаманів», що своїми оселедцями, кривими шаблями, страшними назвами частин хотіли демонструвати свою відданість матері-Україні, свою хоробрість, одвагу і жертвеність. <...> Власне, цілі частини дезертували з фронту і в Київі їм волос з голови за такий злочин не впав. Чому ж не оголошувати нейтралітету, коли за це жодної кари, жодної відповідальности?<...>З повідомлень із Бахмача ми в Київі знали про наступ большевицьких військ на чолі з полковником Муравйовим і спочатку відбувалися бої з авангардними відділами протягом декількох днів. Це свідчило, що головні його сили ще не були приготовані до наступу. До мого виїзду з Київа бої вже були пожвавлені. Я цілком припадково мав розмову з тими молодиками, українськими фанатиками, що входили до складу Студентської сотні. Я лагідно та делікатно наводив цих занадто молодих юнаків на думку, що бути на фронті, битися з ворогом, — не забава, дуже тяжка і небезпечна справа. Одверто я не міг їм сказати, що вони ще діти і даремно ризикують життям, бо ж треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави. Коли б то ми мали таку молодь по всій Україні, а принаймні в самому Київі, але не сотку, а тисячі, коли б... Уся та сотня нараховувала у своєму складі 110 —120 людей. Ці — ще юнаки — створили легенду Круг ізз. що юнаки так хотіли йти на фронт, рвалися до бою, — нічого в тому не було дивного, але як наше командування могло допустити це? Все тоді в Київі йшло стихійно, без жодної керми, чи то військової, чи політичної. Ось захотілося, власне, дітям погратися в солдатиків, і ніхто з начальства не вмішався в цю справу і відповідно не поставився. Вмішатися і не пустити дітваків, то тоді треба йти по касар- нях і одважно гнати нейтральних на фронт, а цього нашому начальству і не хотілося робити, і було боязно за своє життя.//Микола Чеботарів, "Визвольні змагання очима контррозвідника"//#історія #Визвольні_змагання