Якось довгенько я у своєму темному тихому місці. Весь цей час не писалось, не читалось, не вчилось, не спілкувалося. Вистачало мене лише на необхідні повсякденні активності. Чи то осінь, чи то новини, чи то необхідність тричі за місяць мати справу із купою документів та різними установами ( до яких ще треба було доїхати за умови ремонту з п'ятью пересадками туди та сімома пересадками назад), або все разом. Та такою амебою я себе давно не відчувала.
На наступному тижні їхати до доброго лікаря, схоже попрошу ще якихось смачних пігулочок, бо існувати в такому стані таке собі задоволення.
А воно ж ще коли довго не писала і закуклилася не спілкуючись навіть із близькими, то повертатися у суспільний простір дуже страшно. Відразу лізе і голову, що все це не доречно і нікому не потрібно, і, взагалі, на мене можуть бути ображені за моє мовчання.
Я знаю, що це не так, адже мені навіть крізь моє радіомовчання долітає, що за мною скучили та дуже люблять читати, що я пишу у канал ( дякую, кої, дякую моїм сомайстриням). Та воно ж в голові крутиться.
Коротше, спробую ганяти дурь в голові та писати. Бо насправді я дуже скучила за текстами і за людьми.
Люблю вас!