Під кат, бо буду нити. Насправді, мені треба якось це все собі записати, аби зрозуміти, наскільки збитий у мене приціл. Вже десь місяць, а то і трошки більше у мене херня із тиском. Доходить до 191/106 і не одноразово. Мені нарешті змінили пігулки, але це меньше тижня. Звісно, весь цей час я не могла лежати пузиком верхи. Я трошки збивала тиск і вимивала ту довбану плісняву, прибирала, готувала, бігала у школу, по лікарнях за Гліба і Дарку, писала листи по різним інстанціям, розсилала СV... Сьогодні прокинулася із 170/95. Мені винесли мізки за плісняву. Пояснила, що не буду нічого сьогодні робити, мені пагано. Мене допиляли. Плюнула, вирішила, від нервів гірше, ніж від роботи. Відмила де достала. Лізти на драбину і мити стелю відмовилася. Мама попросила тітку допомогти. Плісняву нам відмили, але стіни, меблі, підлога, все у хімії та фарбі. Я за цей час приготувала обід. Вигребла скандал, нахріна готувала, раз мені так пагано, сіла б і сиділа. Сіла посидить. Вибрала скандал, чому я не мию санвузол, бо там же все в хімії, в мами сил немає, а у мене ні стида, ні совісті, ні співчуття. Шо я за людина така. Я відмила санвузол. В повному ахуї. По перше з прид'яв, по друге з перевзування в повітрі, по третє з власної витримки, бо вислухала я це все мовчки. Так, у неї проблеми із суставами, вона після онко, у неї проблеми зі сном, їй боляче. Справді не можна було підлждать доки мене відпустить? Справді не можна було домовитися зі мною, що ок, хай постоїть поки так, тебе відпустить, помиємо? Справді не можна було нормально сказати: ну от так, треба знову взати себе в руки, ноги, на слабо, але піти і помити все, бо хімія, діти, пліснява, а я не можу? Зараз сиджу і намагаюся зрозуміти, а чи це правда у мене ні стида, ні совісті, ні співчуття?#sweethome_massarsksh