У Сан-Франциско у віці 80 років померла іранська письменниця, перекладачка та одна з найважливіших авторок сучасної іранської літератури Шахрнуш Парсіпур.Парсіпур була однією з основоположниць жіночої літератури в Ірані. У своїй феміністичній прозі вона критикувала патріархальну культуру країни, через що чотири рази була ув'язнена.Найвідоміший текст — роман «Жінки без чоловіків» — вона написала у Парижі у 1978 році. Через цензуру він зміг вийти друком в Ірані лише у 1989-му. Роман одразу викликав хвилю критики з боку консервативних медіа, які назвали його «антиісламським». Незабаром після публікації Парсіпур заарештували, а книжку заборонили. З 1994 року письменниця жила у політичній еміграції у США.Назва роману є відсиланням до збірки оповідань Гемінґвея «Чоловіки без жінок».Події розгортаються в Тегерані 1953 року під час державного перевороту. Історія поєднує долі п'яти жінок, які шукають свободи від патріархального насильства й знаходять прихисток у саду.У 2009 році режисерка Ширін Нешат екранізувала «Жінок без чоловіків». Фільм здобув «Срібного лева» за найкращу режисуру на Венеційському кінофестивалі.Книжку двічі перекладали англійською. Перший переклад, виконаний Камраном Талаттофом і Джоселін Шарлет, вийшов у 1998 році. Другий переклад Фарідуна Фарроха вперше опублікували у 2011 році, а перевидали у 2026-му. Саме ця версія увійшла до довгого списку Міжнародної Букерівської премії 2026 року.Ще у березні цього року в інтерв'ю The Guardian письменниця говорила про сучасний Іран: «Жінки Ірану дуже змінилися, так багато з них уже не носять хіджаб. Їм байдуже, що думає Ісламська Республіка. Саме жінки стануть причиною падіння Ісламської Республіки».Також Парсіпур написала мемуари Kissing the Sword: A Prison Memoir («Поцілунок меча: спогади з ув'язнення»), у яких розповіла про роки ув'язнення та боротьбу за свободу слова.Книгу «Чоловіки без жінок» я постійно бачу в різних добірках. Мені дуже хочеться, щоб вона з'явилися українською.