Українська жіноча історія — моя велика пристрасть. Це моя основа і моя підтримка.У збірці «Революціонерки», яку впорядкувала Настя Євдокимова, я прочитала невеликий спомин Харитини Кононенко, навіть писали про нього тут. Вона стала мені настільки близькою, що я пішла шукати про неї більше. А далі, що вже є частиною мого буття і роботи, шукати авторку, яка зможе про неї розповісти. Досить швидко я зрозуміла, що це має бути Тетяна Швидченко. Я була готова чекати на текст (цей і ще один, від якого в мене мурахи шкірою).Революційна юність Харитини в Києві, еміграція, Європа та Канада. Вона мала ступінь докторки права, писала для жіночої сторінки, підіймаючи незручні теми, очолила «Жіночу службу України». Це був міський осередок допомоги: безкоштовні їдальні, амбулаторія для бідних, дитячі притулки, курси домашнього господарства і медичної підготовки. Харчі збирали по навколишніх селах, прості гарячі страви для полонених і мешканців міста варили у великих казанах.Вся історія за посиланням. Я згадала, як у якомусь серіалі чи фільмі підлітка мала плакати своїх рольових моделей у кімнаті, когось на кшталт Вірджинії Вулф, вони говорили з нею. І я подумала, що дуже хотіла б, щоб у мене малої були такі українські рольові моделі. Харитина — одна з них.Вона казала посестрам, що багато хто не вийде звідти. Ті ж, кому судилося вижити, мають розповісти про все, що сталося. «На нашій крові повстане Україна», — тихо звучав її голос у задушливій камері рівненського гестапо.У жовтні 1943-го, коли з дерев опало майже все листя, сотні в’язнів вивели до місцевого урочища на розстріл. Серед них була і 43-річна Харитина Кононенко.