​​105/106Побачимось, обов'язковоУ місті любовних трикутників і найсмачнішого фалафелюІноді все цілком, цілкомІноді з воєм сповзаю по кафелюКиїв сліпне по черзі, мерзне і вже не здригається від тривогІноді так люблю ці провулки заводи Іноді так злюсь від судових рішень про забудовиЩо усе, що я можу - вночі зібрати рюкзак і в дорогуДо моря. До катакомб. До будинку першого кохання мого першого коханняТуди колись вперше автостопомА котра з наступних буде остання?Де завжди здаєшся трохи чужим зі своєю українською і блідими рукамиДе як мінімум двоє прекрасних поеток і один чудовий поетІтс окей, не страшно - плакати над чиїмись рядкамиНе страшніше ніж якщо на площі біля Привозу чужі люди оголосять суверенітетЗ останнього побачення я пропустила кілька роківА зараз боюсь залишати свій КиївНаче він розсипеться за спиною, щойно зроблю кілька кроківНаче підірвуть дамбу, наче розійдуться рікиНаче темна вода зірве всі мости, всі лінії електропередачІ все що я зможу тоді - завмерти, зам'ютивши програвачІ дивитись безсилов екран_ПробачПодивитись (чомусь?) на годинникВитріщатись у вікно потяга, який вже ніколи не прибуде на кінцеву станціюБачити як у місто моє приходить мореЯк риби пливуть крізь вікна та вентиляціюМоре, до якого ми стільки разів намагались втектиТепер самостійно прийшло під наше параднеВідміни всі купе і плацкарти, здавай квиткиЩо б не падало з неба, я зустріну його у себеНа Святошині, Подолі, Троєщині чи Відрадномуфото моє, 2018