Резерв Ставки | Наша флангова вразливість і, як наслідок, систематичне оточення підроз...

Наша флангова вразливість і, як наслідок, систематичне оточення підрозділів ЗСУ — це не випадковість і не окрема помилка. Це системний збій, що сягає корінням у структуру управління, доктрину та стан армії після трьох років війни.Причини:1. Доктринальна інерціяЗСУ довгий час будувалися за радянською схемою: утримання ліній за будь-яку ціну, навіть при загрозі обходу. Це породжує «лінію заради лінії» — коли командування тримається за місто, а не за маневр. Російська армія за цей час адаптувалася: вона не «штурмує», а обходить, перерізає логістику, потім дотискає. Благо «тренуватися» ми даємо їм можливість. Ми ж часто реагуємо запізно — як під Бахмутом, де контури оточення були видні за місяці, але евакуація почалася, коли виходу вже не було.2. Фланги під «тимчасовими» частинами«Прикомандировані» частини — хронічна проблема. Раніше системна, зараз потроху зникає. Сьогодні вона змінила форму. Тепер не стільки «чужі», скільки небоєздатні або неукомплектовані частини тримають фланги.Приклад — оборона Авдіївки: фланги закривали роти, зібрані «по мішках» з мобілізованих, територіальних, іноді без загального зв'язку і координації.Центр тримає більш досвідчена бригада, фланги — імпровізація.У підсумку, удар в стик — і котел.3. Нестача мобільного резервуРаніше фланги рятувалися контратаками мобільних груп (батальйонних резервів, механізованих батальйонів).Зараз — нічим.Бригади виснажені, резерви або «паперові», або вже в боях.Звідси — класична помилка: «затикання флангів піхотою», без техніки та артилерії.Поки організовують оборону — ворог вже виходить в тил.4. Зруйнована система зв'язку і командуванняБагато оточень почалися з втрати зв'язку.Наприклад, під Соледаром і пізніше під Клещеївкою командири на землі вже не мали адекватної картини фронту.Штаб отримував спотворені дані — рішення приймалися на 24–48 годин пізніше, ніж потрібно.Поки нагорі думають, «внизу» вже котел.5. Політичний фактор і «заборона на відхід»Це, мабуть, головний фактор останніх місяців.Відхід сприймається як поразка — і місцеве командування боїться прийняти самостійне рішення, щоб не отримати дисциплінарне покарання або медійний удар.В результаті — коли командири на місцях розуміють, що потрібно відійти, вони вже не можуть.Так було в Бахмуті, під Авдіївкою, Вугледаром і, судячи з усього, в Покровську та Мирнограді сценарій той самий: затягування до моменту, коли відхід перетворюється на втечу.6. Зруйнована логістика та артилерійська залежністьБез стійкої логістики фланги не тримаються.ЗСУ зараз сильно залежать від далекобійної артилерії і дронів, але не мають можливості швидко маневрувати боєприпасами і постачанням, коли лінія «ламається».РФ же будує наступи «на обвали», цілеспрямовано вирізаючи траси постачання, а не самі опорні пункти.7. Відсутність ротаціїКоли частини по 8–10 місяців не виходять з бою, у них падає реактивність.На флангах не залишається людей, здатних швидко перебудуватися або оцінити загрозу.Фронт як організм — паралізований. Чому це повторюється зараз — у Покровську та Мирнограді?🔺Командування все ще мислить лініями, а не вузлами.🔺Жодної гнучкості в управлінні: фронт — це «точка на карті», а не мережа маршрутів.🔺Відхід сприймається як поразка, а не маневр.🔺Резервів немає, фланги «з повітря».Підсумок: повторюється той самий механізм оточення, що був під Бахмутом, Вугледарем, Авдіївкою, тільки з меншими силами.