Сім повних років минуло, завтра починається восьмий. Я плакала тоді, у 19му, від думки - як витримати наступних п'ять років. Думала собі, що десь на рік-два країні ще вистачить запасів і запобіжників, які лишив Порошенко.Сподівалася, що Верховна Рада побуде противагою, депутати не допустять якоїсь катастрофи. Але перше, що зробив Зеленський після інавгурації - розпустив Раду. І ніхто не пікнув. Всі ці роки я планувала життя сім'ї, вкладала гроші в освіту і можливості для дітей, підтримувала своє здоров'я з думкою, що працювати доведеться ще довго. На рівні нашої родини було важко насамперед емоційно, велике розчарування суспільством, відчуття незахищеності, марноти зусиль. Всі ми так чи інакше пройшли через депресію, але на щастя не одночасно, тому підтримували одне одного.Випробуванням для нас стало поранення мами від мінного обстрілу і втрата обійстя на Сумщині. У той дім і сад було багато вкладено, досі болить. Мама пережила десять операцій і рік реабілітації, відновилася, наскільки це можливо.У інших родинах все набагато гірше. Стільки загиблих, ми втратили хрещеного Марка, втратили дуже багатьох друзів. Іще більше виїхали, особливо молоді і підлітків, розкидані зараз по всьому світу. У зумі у мене зараз більше контактів, ніж у реальному житті. Я вважаю себе дуже терплячою людиною, я вихована так, що для мене поняття обов'язку не порожній звук. Треба значить треба, я працюватиму і не нитиму. У кожній ситуації намагаюся знайти щось хороше.От прокинулися вранці живими - вже добре. Але це не означає, що терпіння відключає мозги, я можу думати і жити одночасно. Наскільки мені особисто було б легше, якби я була впевнена, що у владі немає зрадників і російських агентів. Якби бачила, що президент країни, уряд і парламент самовіддано і жертовно працюють на перемогу і захищають людей. Та банально не крадуть. Тоді б і сьогоднішні роковини виборів інакше сприймалися.