У річницю звільнення Бучі багато пишуть про ці події. Багато спекуляцій, багато намагань якось перекрутити, виправити загальну пам'ять. Тема Бучі, як і тема стрімкої окупації півдня України, окупації Чорнобиля, районів Київщини дуже невигідна для Зеленського та його партії. Звісно, вони щоразу намагаються її замилити або перекрити якимись скандалами, одна скандальна депутатка в поміч. Поки що нам годі сподіватися на чесну розмову про причини того, що сталося. Я, звісно, хочу дожити до того, як це стане "на часі", але розумію, що тоді вже буде зовсім інший контекст і сприйняття. Колись нащадки запитають - ба, а чому ті, хто здали Бучу росіянам, сиділи у вас при владі іще наступних ... років? І я не знатиму, що на це відповісти.(Замість трикрапки спочатку написала "вісім", але це невиправданий оптимізм). Єдине, можу порадити книгу. Якщо ви теж розумієте, що відбувається, і хочете зберегти ясність бачення, купіть книгу Каті Єгорушкіної з довгою назвою:"І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни." Як на мене, вона дуже важлива і повинна бути у домашній бібліотеці. Як аргумент, можливо як ліки чи протиотрута. Там концентрований біль у цій книзі, але принаймні він зафіксований, ретельно описаний, так що ніхто не зможе сказати, що його не було.