Я думаю про права, відповідальність, ризики, з якими стикаються жінки та про їхні рішення не раз на рік, а щодня. Як донька, як жінка, яка намагається вирівняти своє життя і зробити його більш справедливим і збалансованим, як мама двох доньок (і одного сина). Суспільство знаходить безліч способів покарати чи обмежити жінку за те, що вона фізично слабша. Нам доводиться боротися чи пристосовуватися з самого малку, з дитячого садочка. І от мені вже п'ятдесят, а боротьба триває...Що я для себе винесла з цього досвіду? Наш ворог - вивчена безпорадність. Потрібно знати, уміти і розбиратися у багатьох речах, не перекладаючи їх на плечі інших людей.Реєстрація у податковій, сплата податків і пенсійних внесків. Ніхто не подбає про вашу фінансову безпеку, крім вас самих. Освіта не з серії "чисті ручки і гарненький куточок у офісі, тепло і на голову не капає", а у сфері, яка добре оплачується з самого початку. Я за те, щоб дівчатка перестали іти у педагогічний, доки зарплата на виході п'ять тисяч гривень. Права, водіння машини, ремонт і обслуговування цієї ж машини. Я пам'ятаю час, коли вважалося нормальним, що жінка не вміє вставити пістолет на заправці. Дівчата, ми добре просунулися. Діти. У кожної жінки може скластися життя так, що її діти будуть потрібні лише їй. Всі витрати, праця і час ляжуть виключно на її плечі. Зауважте, як максимально коректно я сформулювала. "Може бути..." Народжувати треба лише стільки, скільки сама можеш прогодувати, навчити і випустити в люди з хорошим стартом. Жодного - то й жодного. Кожній українській жінці я б хотіла побажати здорового, активного довголіття, порядку у фінансах, надійного прораба, адвоката і гінеколога у телефонній книжці та власної нерухомості до пенсійного віку. Ось таке моє романтичне побажання до цього дня.