У темряві і холоді багато хто і не згадає про те, що сьогодні День злуки. Про Схід і Захід разом. Ми з дітьми на час канікул переїхати у Карпати до власниці готелю, яка просто одного дня сіла і понаписувала у коментарях під дописами жінок, які скаржилися на відключення тепла і світла, що запрошує до себе на цей час. З великою знижкою від звичайного прайсу. Я побачила цей коментар, набрала її, переконалася що знижка таки є, і наступного дня ми з дітьми і котами вирушили. Зараз тут такий собі Ноєв ковчег або ідеальна декорація до детектива: у горах, серед снігів будинок, у якому півтора десятки постояльців снідають у одній вітальні. Мами з дітьми з Києва і Одеси, пара літніх людей, кілька підлітків. Мої коти, хазяйський дог і кумедний мопс, теж з кимось приїхав. Якось усі розмістилися, діти в телефонах, як завжди, хтось із картами чи шахами. Обережні розмови, вогонь у каміні. Об'єднані спільною проблемою і спільною тривогою, з різних куточків України. За кілька днів повернемося додому з думкою про те, яка Україна все таки велика і маленька одночасно. І що встояти можна тільки тоді, коли тебе буквально підпирають і підтримують свої, з правого і лівого боку. Або зі сходу і заходу, як кажуть у Європі. До слова. Власниця готелю втратила свій попередній готель на узбережжі через війну. Встигла виїхати за день до заходу росіян.