Бачать Боги, не хотів зайвий раз коментувати чергове стендап-інтерв'ю поки що президента Зеленського, але бомбить... Дуже дратує і викликає огиду системне його ниття про «відсутність комфортних умов» під час війни, про життя в бункері, як два роки не ходить у кіно, в кафе, не бігає на свіжому повітрі, тощо... Це про емоційний тиск на аудиторію, спроба викликати співчуття там, де скалічене війною суспільство чекає підтримки й відповідальності.Бо поки хтось скаржиться на відсутність звичного комфорту, країна живе в реальності похоронів, окопів, ампутацій, розбитих домівок і безсонних ночей, нервових зривів, банкрутства, не рідко в голоді і холоді, під обстрілами. Мужики й дівчата на всіх лініях фронту точно не мають ні кіно, ні кав’ярень, ні «пробіжок на повітрі». Вони живуть в цих бігах на повітрі, в дощ і сніг. І вони не жаліються, вони воюють, а нація виживає, стиснувши зуби. Для контрасту варто згадати, як працював Порошенко. Його робочий день нерідко закінчувався о 2–3 ночі й починався о 8–10 ранку, десятки зустрічей і проектів на підтримку держави за власний рахунок, і ні разу від нього ніхто не чув нарікань. Порох очолював сильну команду, яка вибудовувала міжнародну коаліцію, посилювала армію, запроваджувала санкційний тиск і стримувала агресію Путін всіма можливими дипломатичними, військовими та економічними інструментами.Саме системна робота державної машини тоді не дозволила Кремлю реалізувати сценарій повномасштабного вторгнення у ті роки. Це була стратегія холодної витримки, а не емоційних скарг. І все це було без потужної практичної підтримки партнерів з ЄС і США. Лідер під час війни, це не людина, яка ділиться побутовими незручностями. Це людина, яка демонструє стійкість, дисципліну і силу. Бо вся Україна, не декорація для емоційних маніпуляцій технологів з Банкової. Боневтік? Та ні! Бозмусили не втікти. Апо це Вам ще розкажуть європейські лідери у своїх мемуарах. Запам'ятайте це.