Ми можемо мати різні думки, різні погляди, різну віру в різних богів, але перед обличчям ворога ми залишаємося одним народом. Багатонаціональним українським народом. І це нездоланний факт. Єдність дає нам силу вистояти, дає нам майбутнє, дає нам віру, навіть коли вона стирається сльозами об тіла, з ким ми прощаємося на мить, але сьогодні і щодня. Ніхто і ніщо не здолає Україну, коли ми тримаємося разом.І зараз кожен з нас має прийняти єдине але правильне рішення: або ми забуваючи про перемоги і поразки беремося міцно за руки і протистоїмо за наше виживання, або йдемо актуальним шляхом до ... самознищення. Так. Це абгрейт. Крик душі. Остання спроба змусити себе позбутися думки про міграцію. Я вирішив це написати саме зараз, бо о другій ночі 24 лютого 2022 в цей час я з усіма херсонцями зустрів велику війну, яка кожен день змушує нас або слабнути, або ставати сильнішими. І грань між цими станами щоденно змінює пріоритети особистості. Ми нарешті маємо заключити суспільний договір. Інакше... інакше після війни з Росією на нас чекає найгірший сон, в якому ми знищимо себе своїми же руками.Лідери! Схаменіться! Сядьте за стіл переговорів між собою і об'єднайте зусилля, або підпишіться під капітуляцією, що зупинить геноцид фізичний. Про ментальне здоров'я нації зараз мова не йде. Схибили вже давно. Років 6 тому. Мова про виживання. А там будуть працювати вже наступні покоління. Або не будуть...