Останнім часом муляє думка про те, що треба прикрутить до своєї основної книжкової шафи дверцята. Вона стоїть рівно навпроти того крісла, на якому я зазвичай працюю, і фактично навпроти ліжка, де сплю. Врешті я приблизно 10 годин на добу (а то й більше) дивлюся на свої непрочитані книжки. Це як дитина, що постійно сидить перед 800-ма видами цукерок, і всі їй хочеться спробувати, але це неможливо (принаймні швидко). Бічним зором я цілими днями розглядаю корінці - коли формулюю наступне речення, коли думаю, як відповісти, коли просто відводжу погляд від ноута, коли дивлюсь фільми і коли засинаю чи прокидаюся. Уявляю, про що та чи інша книжка і які емоції від неї можна отримати. Згадую, що збиралася прочитати оце і це. Відчуваю, що прямо зараз хотіла би взятися з оце, але не на часі. Мені здається, що це додає +100 до фонового інформаційного шуму, тривожності та бісячості через дуже обмежений час і постійне невстигання. Хтось пробував робити закриті книжкові шафи замість відкритих? Відчули зміни?#потриндіти