26 лютого — День спротиву окупації Криму та Севастополя. 12 років незламності.Все почалося не у 2022-му. Збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, а Крим став першим полем битви.26 лютого 2014 року біля будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим зібралися тисячі людей – кримські татари, українці та представники інших національностей. Цей багатотисячний мітинг зірвав плани окупантів проголосити «незалежність». Росія була змушена перейти до відкритої силової фази: захоплення будівель військовими без розпізнавальних знаків, блокування аеропортів та частин. Ми пам’ятаємо тральник “Черкаси”, на якому до останнього майорів український прапор.Росія намагається переконати світ, ніби все відбулося «без жодної краплі крові». Це міф. Ми пам’ятаємо активіста Решата Аметова, вбитого за пікет, та Сергія Кокуріна — першого загиблого в російсько-українській війні, якого розстріляли під час штурму фотограмметричного центру.Сьогодні Крим — це територія системних порушень прав людини. Це 284 людини, які піддаються політиці судових переслідувань, серед яких 159 – кримські татари. Це сфабриковані справи проти Галини Довгополої та Тофіка Абдулгазієва, якому в неволі не надають допомогу. Це фізичне знищення останнього українського храму в Євпаторії, мілітаризація дитинства через навчання дітей поводженню зі зброєю та когнітивний терор через пропаганду.Проте важливо розуміти: жити в окупації – не злочин, а травма. Громадяни України в Криму — це заручники і жертви режиму. Багато хто з них продовжує чинити ненасильницький та законний спротив.Мир, у якому Крим “відкладають” або “виносять за дужки”, не є стабільним. Питання півострова — це не “територіальний спір”, а питання міжнародного права та безпеки. Україна вже розробила першочергові кроки держави після деокупації, формує кадровий резерв та планує відновлення за принципом “відбудувати краще, ніж було. Крим — це люди. Відмова від Криму означає відмову від їхніх прав.Крим — це Україна!