На протязі всього тижня масниці (інша назва - колодій) жінки збирались в одній з хат громади, проводили традиційний ритуал за столом: брали колодку, клали її на стіл, розкладали молочно-борошняні обрядові страви: вареники, пироги, начинені сиром, сметану, млинці та інше. На стіл ставили пляшку з ритуальним напоєм і веселились.На другий день гурт цих же жінок брав з собою стільки колодок, скільки є неодруженої молоді в селі, і вирушав по селу, заходячи до хат, в яких жили неодружені хлопці або дівчата, але які вже були на порі одруження.Коли Колодієва жіноча громада заходила до таких у двір, господар не мав право її не впускати до себе в хату, оскільки боявся накликати цим на себе гнів Богів.Неодружена молодь, знаючи, що до неї в цей день прийдуть такі гості, звичайно ховалася, але її знаходили і колодку таки прив’язували. Ті, кому це робили, від колодки мали «відкупитися» гостиною, дарунками або почастувати хмільним напоєм та закусками. При цьому батько «прив’язаного» удавав сердитого вигляду, а іноді, мабуть, і дійсно сердився та казав синові: «Так тобі й треба! Не хотів женитися, тепер і тягни колодку! Думав йому весілля справляти, а тепер доводиться від колодки викупляти». Якщо колодку чіпляли дівчині, то мати казала: «Так тобі, доню, й треба! Не заслужила молодого, тепер тягни колодку!» Звичайно, такі обрядові дії слугували досить потужним заохочувальним стимулом для одруження. Після такого «сорому», як правило, більшість неодруженої молоді в селі згодом одружувалась, щоб не скуштувати такої участі у наступному році. У деяких селах прив’язували колодку й батькам, ніби за те, що не впильнували своєчасно одружити дітей.Так тривало протягом тижня.Ось у такій яскравій формі наші Предки дбали про збереження нашого Роду, а відтак — українського народу, святкуючи таке дивовижне свято, як Колодій. Тож, з Колодієм будьте здорові!