Нейрочудова

Вриваюсь до вас з останніми новинами та моральними дилемами 💫Мій великий неймовірний план - приїхати до України в середині серпня, в ідеалі - до 16го числа, щоб потрапити на день народження тата. Це значить, що в мене лишається трохи більше 10 тижнів на монтаж ютубного серіалу. Прямо все закінчити скоріш за все не встигну, але ідея в тому, щоб просто зробити якомога більше. Я вже підготувала загальний план-сценарій для кожного епізоду. Потенціал там крутецький, але роботи ще багато.Основна складність в тому, що знадобиться багатенько так графічних елементів, усіляких картинок та ілюстрацій. І от я думаю, що робити: Варіант 1. Малювати все самостійно. Якість виконання буде.. трохи нижча за середню, але основний недолік, що це капець як довго. Варіант 2. Використовувати ШІ. Ця ідея очевидно не подобається самим фактом звертання до ШІ, але можливо має сенс віддати йому якісь найпростіші задачі чи спробувати робити з ним хоча б анімації. Варіант 3. Звертатись до аудиторії по допомогу та просити художників й художниць долучитись до нашої гарної справи.. Тут теж багато перешкод. Бюджету не маю, можу тільки вказати авторство й свої вдячності у відео. Просити одну людину зробити всі ілюстрації безкоштовно - це крейзі, а якщо збирати команду ентузіастів, то не зрозуміло, як розподіляти задачі між різними людьми… Поки що думаю, думаю, пірнаю все глибше в страх нічого не встигнути. Але ви знайте, що на етапі сирого матеріалу все виглядало дуже обнадійливо 🌝

🐸 Починається нова глава, єєє!Тож ділюсь новинами з життя.Ми закінчили подорож, щонайменше заплановану її частину. Ура, хей-хей, все пройшло чудово і без серйозних проблем, хоча було доволі ВАЖКО. Тепер основна задача - закінчити «серіал», зробити йому монтаж, дозняти якісь сцени, намалювати ілюстрації та все таке. А для цього потрібно зупинитись десь на кілька місяців. Вчора ми прилетіли в Алмати, вже успішно знайшли житло, зʼїли крабовий салат та почали будувати рутину, мою дорогеньку. Тепер буду працювати в двох напрямках: доводити серіал до готовності - дуже сподіваюсь впоратись до середини серпня;а також піклуватись про блог більш активно. Мене от запросили прочитати лекцію для дітей, запрошували в класні активістські проєкти, кликали на фестиваль (я на нього не встигаю, але все одно приємно), я носила по горам нову ідею для відео - в стилі тру-крайму розказати про злочин, скоєний морським леопардом… Короче, сподіваюсь, що в найближчому майбутньому мене в цих ваших інтернатах буде прямо побільше! Приймаються рекомендації, поради та прохання зняти про щось конкретне (але дійсно зняти нічого не обіцяю, ехєхє)

А от розкажу трохи, чим ми зараз взагалі займаємось:Вже тиждень ми живемо на маленькому тайському острові, де дуже мало людей і дуже багато жаб, крабів, мавп, молюсків та цикад. Ми приїхали сюди спеціально, щоб зняти особливий випуск для майбутнього «серіалу» - аматорський науковий урок про основи фізики, хімії та біології, мета якого - послідовно розібратись, яким чином Всесвіт дозволяє існування складних форм життя. Зародилась ця ідея, коли мені захотілось зняти Тік ток про принцип роботи генетичної інформації, про те, чим саме займаються ДНК. Але спроби написати коротенький сценарій швидко провалилися, а потім прийшло усвідомлення, що починати пояснення бажано з моменту Великого вибуху, тож я вирішила присвятити цій темі окремий епізод. Тоді я почала писати сценарій і шукати місце, де можна було б зняти такий «фільм», і тому ми опинились на цьому острові. З одного боку, саме цей маленький проєкт зараз здається мені найбільш значимим та найкрутішим з того, що я створювала. З іншого, я розумію, що матеріал специфічний і буде менш цікавим для широкої аудиторії, ніж активні випуски про пригоди та тварин. І це нормально, тут треба сфокусувати увагу просто на самому моменті, де я займаюсь творчістю у найкращому з можливих форматів: плаваю на каное, пірнаю під воду і бігаю по пляжу, розповідаючи про ковалентні звʼязки у хімії. Тут процес вже приносить стільки задоволення, що все інше і не дуже важливо. Але якщо комусь потім дійсно сподобається годину розбиратись у структурі атомів, щоб зрозуміти, чому існують жаби, я анігілюю від щастя 🐸

📷 Ми з Артемом не вміємо зніматиСтатичні розмовні відео створювати навчились, але от досвіду зйомок чогось активного, вуличного, динамічно-живого в нас просто немає, як немає і навичок користування камерами. Зізналась Артему, що цей аспект мене дуже лякає: По-перше, тому що це може завадити реалізувати всі мої ідеї для блогу на хоч скільки-небудь гідному рівні.По-друге, мені важко зацікавити себе навчанням, бо все невідоме викликає сильну відразу. Незрозуміло як до нього підступитися. А без практики не оминути пункту першого! Вигадали з ним робити собі маленькі конкретні творчі завдання, щоб тренуватись. Сьогодні було заняття: передати атмосферу ярмарку у короткому відео. Я там зустріла чоловіка, що робить гітари з коробок для сигар. Він дуже красиво грає. Прийшла ідея використати його спів у якості фонової музики - атмосфера одразу зачепилась. На диво, мені дуже сподобався процес. Раптом виявилось, що у натовпі відбувається багато історій, яких я зазвичай не помічаю. І склеювати все потім теж було весело! Зараз поділюсь з вами результатом.

Трошки на щасливому 🐸На цьому тижні я планую розповісти у блозі про нашу подорож і блог, їй присвячений. Вчора готувалась. Охопили дуже дивні відчуття: з одного боку, звична тривога, що ну от тепер вже точно з якоїсь шафи вистрибне Верховний Космічний Суддя і закричить: “Попалася! 🫵 Твій аналіз всіх причинно-наслідкових зв'язків, гіпотетичних ризиків та емоційного контексту виявився недостатнім, ти припустилася КРИТИЧНИХ помилок у підборі слів, і зараз ВСІ неправильно тебе зрозуміють, а тому колективно вирішать, що ти ЖАХЛИВА людина!” Але цей безсмертний хіт тривога програє кожен раз, як я роблю щось сильно нове та сильно соціальне. Фігня.З ІНШОГО боку відчуття було таке… наче дитиною я мріяла навчитись літати, добре усвідомлюючи неможливість здійснення такої мрії, а тепер сиджу і на повному серйозі розповідаю, як вже через місяць розправляю крила, щоб мігрувати зі зграєю канадських казарок. Бо все, що скоро почне відбуватися, схоже на опис мрій, сміливих настільки, що в мене раніше не вистачило б хоробрості навіть просто нафантазувати їх. Я так довго йшла до точки, де зможу відчути себе дорослою відповідальною нормальною людиною з успішною кар'єрою, світлим впевненим завтра та твердим фундаментом під ногами, що геть втомилася туди пертися. Втекла зі стежки і взяла новий курс: відчути себе сумішшю Девіда Аттенборо і Джейн Гудолл, великим боссом аутизма, на чверть жабою і на одну десяту велоцираптором. Ура!