Якщо я вже тут іноді пишу про кіно та серіали, розкажу і про виставу. «Самотній Захід» Макдони спершу здався суцільною дикухою з біблійними сюжетами, рейвом і самогоном. Але десь під кінець першої дії потрошку звикаєш і переймаєшся делірієм герої_нь. Мені пощастило вперше потрапити на це у Великдень – проповіді у виконанні Андрія Ісаєнка звучали особливо драматично. Побачивши її вдруге тиждень тому, мене захопило відразу. От гіперболізована пиятика переривається танцями під Jamie XX, тут уже дівчина у футуристичній сукні наставляє тебе на шлях праведний, а тут розривають четверту стіну, щоби сповідатися на рингу.Із музикою взагалі все класно: Joy Division, Ківанука, уже згаданий Джеймі, яких вміло обрамив Cape Cod. Ірландське містечко тут більше схоже на Брейв із усіма його інсталяціями та світлом, повірте, – це теж по-своєму атмосферно.І все це, щоби розповісти просту історію про вміння пробачати й відпускати. Дуже потрібну зараз історію.p.s. Раджу сходити двічі, реально вдруге краще. Квиточки тут