Катананхе. Софія Андрухович – КомубукТаке враження, що ця книжка вийшла десь із 2007-2010 років. Грязюка + багнюка + філологічна освіта. Потяг до натуралістичності, поверхові характери, яким одне з одним дуже погано, приховані сенси в кожній каменюці – стиль євроремонту, але в літературі. Підліткову драму створили ніби на базі 10-хвилинного перегляду рілзів. Якби все не було на такому серйозному обличчі, це можна було би сприйняти за вмілу карикатуру. І як же я не люблю, коли міфи-легенди використовують просто заради інтелектуального шуму. В тому ж «Лазарусі» міфічний Київ вийшов набагато вигадливішим, але сильно менш пафосним. Таня Петренко влучно порівняла це з Лантімосом – давньогрецькі міфи натягнуті на звичайних людей. Тільки от що в Лантімоса, що в Андрухович під цими грецькими фігурами – пінопласт. Тому одні можуть безкінечно довго розколупувати там метафори, а інші (я) – будуть плюватися й сидіти над книжкою з кислим обличчям. Порівняння метро зі змієм було хороше. І оформлення топове.

🌟 2/5