Не нам судити, але | Побачила сьогодні, що обрали нового переможця Букмекерівской премії (ц...

Побачила сьогодні, що обрали нового переможця Букмекерівской премії (це мрія всіх письменників, і моя теж☺️). І ще раз впевнились в своєї концепції про те, що наша метамодерніська епоха прямо та вірно слідкує концепції від індивідуалізму до колективного "ми". Таке вже було в історії людства, але зараз Є нюанси. Які мене бентежать.***Так от, наприклад, опис сенсів книги букерівського лауреата:У цьому романі Девід Шалай бере класичну сюжетну арку – опис життя людини від дитинства до старості – і представляє її радикально новим і складним способом.Головному герою, п'ятнадцятирічному юнаку, нудно в угорській глушині. Його спокушає сусідка середнього віку, щоб завести з ним стосунки, сповнені сорому та огиди. Незрозумілий акт насильства вибиває його з колії; він вступає до армії та опиняється в Кувейті; переїжджає до Лондона та працює викидайлом; а потім стає представником заможної еліти. І весь цей час ми відрізані від його думок, емоцій та мотивації: ми бачимо лише те, як інші реагують на нього, бажають його, або бояться його. Найбільше, що ми можемо почути від самого героя, це байдуже «ок».***Ми зараз намагаємося розглядати "я" через призму суспільної думки, але у екзестенційному просторі і, звісно, не все так гарно для людства, як малювалось раніше. Нема радості вже "що тепер все зміниться, не буде війн, смертей, бо ми розуміємо одне одного".От, наприклад, дві однакові ситуації, але з кардинально різним посилом. У першому Аватарі оці сині чувачки були теж у концепції "ми" білш ніж "я". Тобто вони чули, розуміли одне одного через ото дерево, ставилися розумно до всього живого. Позитивненько. А от зараз (дивилась вчора новий серіал антутопічний Плюрибус) це "ми" стає стислою метафорою того, що індивідуалізм шкодить колективному і навіть одна негативна емоція однієї людини призводить до смерті (фізичної) інших. І "я", щоб не викликати збентеження "ми" намагається перестати бути "я".Рефлексію "я", але не через "я", яка належить індівіду, а через розумне "ми" можемо бачити будь де. І вже не артхаусах, а у поп-культурі. У тієї "Субстанції", де Мур осмислює себе через відгуки перехожих, випадкові слова, які почула через інших (може то вона і сама це придумала, хто зна, і вони такого не говорили).Взагалі, із філософської точки зору, намічається якесь складне явище, яке трансформує уявлення людства про ці категорії і ось те, що значить зараз для нас "я" та "ми" через років 10 точно буде чимось глибоко іншим. Я поки що не можу сказати, як само це трансцендентне трансформується, і як буде виглядати, але, розуміючи, що не можуть з'являтися у культурному просторі просто так спочатку наративи, а потім - категорійні імперативи...є така думка, що нас до чогось готують.