КЛІНІЧНА ПСИХОЛОГИНЯ НАТАЛІЯ НАУМЕНКО | Занудно нагадаю: турбота про себе є етичним обовʼязком всіх, хто має с...

Занудно нагадаю: турбота про себе є етичним обовʼязком всіх, хто має справу із людьми. А що ж стоїть за спиною Синдрому Дезертира?Біль. Величезний, неосяжний і страшний. Він ще підживлюється втратою: дому, звичного життя, близьких, статусу, можливостей, віри у стабільність світу тощо. І психіка прагне витримати цей біль через дію, яка наблизить кінець того, що його спричинило. Навіть якщо свідомість розуміє, що це не завжди є реалістичним, для підсвідомості воно є способом дістати трохи контролю у хаосі, дещо сенсу у руїнах. А значить, полегшення.Полегшення прийде, коли вдасться трохи сповільнитись. Адже напруга має перемежатися з розпруженням. Бо сила не стільки в самій боротьбі, як у здатності витримувати довгу дистанцію.Синдром Дезертира — це стратегія психіки. Її спосіб сказати: «Я можу подолати цей біль. Я зараз швидко покладу кінець його причині. І тоді він зникне». Саме це й запускає той скажений, виснажливий ритм.Як допомогти собі та іншим? На чому фокусуватися в роботі із Синдромом Дезертира?Насамперед памʼятати, якщо психіка обрала цей шлях, значить, вона має ресурс для подолання. Так, спосіб подолання виявився невдалим. Але ми це виправимо. Головне, що маємо потрібний внутрішній ресурс.Отже, в роботі з Синдромом Дезертира можна зосередитись на таких аспектах:- Відокремлення провини від відповідальності:Наважитись побачити, що особиста виснаженість не наближає перемогу. Відпочинок є не зрадою, а умовою для довгої боротьби.- Розширення уявлення про внесок:Привчитись думати, що війна — це не лише окопи й волонтерство. Туббота про близьких, професійна діяльність, збереження простого життя, яке триває — це теж частина (й важлива!) стійкості суспільства.- Прийняття безсилля:Інколи це є надскладним, проте вкрай необхідним. Не все піддається контролю. Такий закон життя. Буває, єдине, що можна зробити, - просто бути. Жити далі.- Дозвіл на життя:Відпочинок, комфорт, радість, прості щоденні моменти - це не те, що треба «заслужити». Це необхідно для відновлення. Інакше боротьба перетворюється на самознищення. І хто тоді переможе?- Контакт із втратою:Синдром Дезертира корінням уходить у горе. Горе не можна «переробити» активністю. Воно потребує проживання. Під час горювання відбувається Робота Скорботи - тобто адаптація до життя без того, що було втрачено. Іноді це означає плакати, говорити, сумувати, але не заповнювати тишу справами.- Турбота про тіло:Психіка не витримає довго, якщо тіло виснажене. Достатній сон, їжа, фізичний рух є не розкішшю, а основою стійкості.Синдром дезертира — це не слабкість. Це глибокий біль, який запхано під килим дій. Але стійкість є не просто рухом уперед, а й здатністю зупинятися, дихати, відчувати, бути живим. Бо жити є найбільшим внеском в перемогу.Коли воїни повернуться з перемогою додому, їх має зустріти життя. Хтось мусить його зберегти.©Ксенія Віттенберг#психологія