​​ЗІЛЛЯ(З промови Майка Йогансенана диспуті про Зелену Кобилу)Я прошу вас, товариші, зробити такий експеримент. Заплющте очі, затуліть собі вуха, запніть хусткою ніздрі.Тепер дивіться і слухайте і нюхайте. Цих стін немає, нема на них напису «Суворо забороняється», немає вікон, немає дверей.Моєї промови не чути: її немає. Немає звуку голосів, що стиха бубоніли в залі. Дзиґарі на стіні змовкли, і маятник перестав одбивати секунди в нескінченної вічності.Запахів немає. Не пахне горілкою від товариша, що говорив про пофарбовану в зелений колір кобилу. Не пахне громадянин, що взивав Зелену Кобилу абсурдною мрією і недосяжним ідеалом. Щез запах тонкого флер-де-лі, що, немов димним ореолом, оточував дівчину із синіми, як Фірвальдштетське озеро, очима. Немає ні стін, ні домів, ні запаху.Але ви бачите, чуєте і нюхаєте. Ви відчуваєте найніжніший, трошки вогкий запах весни, ви чуєте, як під вашими ногами десь далеко зі споду росте трава, ви бачите, як вище і вище росте, намість стін і стільців, ця трава, як вона розвивається в папороть, як вона росте чимраз яскравіша й буйніша, як з папороті розвиваються дерева, проростають крізь стелю й дах. Тепер ви чуєте звуки, могутні й радісні, — це вітер шумить у крилатих кронах дерев; звуки ніжні й шовкові, що стелються в тонюній траві, звуки хлопають вітром у колосальні долоні дівочої папороті. Тисяча шелестів вступає в зелений оркестр і фугою біжить назустріч тисячам листя.І над усім плаває слабий неуявний аромат, сухий і ефемерний, але вічніший і дужчий від усього, що колись примушувало ваші ноги іти по землі і ваші руки боротись за щастя. Це аромат Зілля.(З нагоди пропущеного Івана Купала, вірші до якого були в каналі раніше.)Ілюстрація: суперобкладинка Алли Гербурт до книжки Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести в Слобожанську Швейцарію» (1932).#наші20#Йогансен