Миколаївська Обласна Варта | ️Вадим Маринич — колишній співробітник Миколаївської обласної варти, г...

🕯️Вадим Маринич — колишній співробітник Миколаївської обласної варти, герой, який віддав своє життя за Батьківщину.Про життя Вадима до повномасштабного вторгнення та його військовий шлях розповіла його дружина Олександра:«У цивільному житті він був тренером і багато років працював у спортивному клубі «Файтхаус», де ми познайомились. Вадим завжди був відданий спорту, особливо пауерліфтингу. Він мріяв, щоб змагання в Миколаєві проходили на високому рівні, тому разом із командою організовував заходи, такі як «Fight House Cup» та «Залізну Nація», які збирали атлетів з різних міст і навіть країн. Він інвестував у нове обладнання для змагань, щоб забезпечити спортсменам комфорт та можливість показати свої найкращі результати.Коли почалась війна, Вадим не задумався і одним з перших вступив у ряди місцевої територіальної оборони. Він був готовий захищати рідну землю. Згодом Вадим перейшов у лави Миколаївської обласної варти, де вже служили його знайомі зі спорту. Він пройшов чималий шлях: від варти до служби в Національній гвардії, а потім потрапив до Азову. Його рішучість і відданість справі були безмежними. Я пам’ятаю, як він відправився на співбесіду до Азова, не попередивши мене, і потім, вже після того, як отримав результати, ми поговорили про це. Він завжди був патріотом, завжди стояв за свої переконання.Вадим був принциповим у всьому: він вірив у національні ідеали і не боявся висловлювати свою думку, навіть коли це було непопулярно. Я розуміла, що його вибір служити в Азові — це його шлях, і це треба було прийняти і неможливо змінити. Вадим був рішучий і сильний, і я підтримувала його, навіть коли це було важко.Тільки коли він отримав поранення ми з ним змогли побачитись. Він не хотів, щоб я їхала до нього на ПТД, бо не хотів, щоб я потрапила під обстріли. Він був стриманий, але в ньому завжди була добра, чуттєва сторона, яку він не показував. Кожен раз, коли він повертався на позиції, я хвилювалася за нього, але він завжди заспокоював, що все буде добре.Поранення, Вадим отримав на початку 2024 року , коли зламав ногу в момент заходу на позицію, це трапилось у Серебрянському лісництві. Так сталось, що тоді йому довелось виходити до медиків самотужки після чого його евакуювали. Після лікування в Харкові він повернувся в Миколаїв на реабілітацію яка на щастя затягнулась через певні ускладнення і стала по факту його відпусткою.Після відновлення він повернувся у свою роту і продовжив виконувати свої бойові завдання як і раніше. Його останній вихід був 30 листопада 2024 року, в той день перед виходом було його останнє повідомлення для мене. І в той день він пропав безвісти у Щербинівці, під Торецьком. І тільки в цьому році вдалось повернути його додому і визнати загиблим.Вадим був справжнім героєм, відданим своїй справі, своїм друзям і своїй родині. Він був сильним, впертим, і в той же час добрим та чесним. Принциповий і відданий своїм переконанням, Вадим залишиться в моїй пам’яті як людина, яка завжди прагнула до кращого.Він був моєю опорою, моїм другом, моїм коханим»Ми не забудемо його героїзм, його принципи, його відданість справі і людям. Вічна пам’ять Вадиму Мариничу!На фото шеврон, який було розроблено за власним ескізом Вадима.