Миколаївська Обласна Варта | Вітаємо, шановні читачі! Сьогодні ми продовжуємо нашу рубрику, у якій ...

Вітаємо, шановні читачі! Сьогодні ми продовжуємо нашу рубрику, у якій розповідаємо історії колишніх працівників «Миколаївської обласної варти», які пішли захищати нашу державу у лавах Збройних Сил України. Сьогоднішнім героєм став Михайло (позивний «Італієць»), який з перших днів вступив до «Миколаївської обласної варти», а згодом пішов у Збройні Сили, де попри важке поранення, несе службу до сьогодні. Ще до повномасштабного вторгнення його життя було простим і передбачуваним. Михайло працював електромонтажником, у вільний час грав у футбол. Зізнається, що тоді здавалося — усе нудне і сіре.Все змінилося з початком великої війни. Саме тоді, коли у Миколаєві формувалася «Обласна варта», хрещений Михайла, який уже був у складі формування, забрав хлопця до себе. Так він і долучився до команди.До лав Збройних Сил України вирішив перейти вже тоді, коли Миколаїв став більш безпечним. Усвідомив: може допомагати більше, адже під час роботи у Варті отримав необхідні знання та навички, які необхідні для військового. На той момент звільнився з цивільної роботи та почав новий шлях у складі одного з підрозділів Сил спеціальних операцій, де досі виконує завдання на посаді оператора з озброєння.Михайло зізнається, що служба в армії — це цікавий виклик, адже кожен день на службі приносить щось нове й цінне.Працював він у глибокому тилу ворога. Під час однієї з операцій, коли група вкотре переходила через мінне поле, він наступив на протипіхотну міну, та отримав важку травму, яка призвела до часткової втрати нижньої кінцівки.Каже, що багато друзів залишилося з того часу, коли разом були у «Обласній варті» — тоді вони були як справжня родина. Сам Михайло й досі спілкується з багатьма друзями – вихідцями з Варти.Про майбутнє не загадує. Знає точно: перемога не буде для нього легкою чи безтурботною — надто багато друзів і побратимів загинули. «Скоріш за все, після перемоги просто десь присяду й згадуватиму ті моменти, проведені разом з друзями, яких, на жаль, вже немає у живих» — говорить він.Дякуємо Михайлу та пишаємося ним! Бажаємо скорішого повернення в рідне місто з перемогою!