Миколаївська Обласна Варта | Вітаємо, шановні читачі! Сьогодні ми продовжуємо рубрику, присвячену к...

Вітаємо, шановні читачі! Сьогодні ми продовжуємо рубрику, присвячену колишнім працівникам Миколаївської обласної варти, які долучилися до лав Збройних Сил України. Герой сьогоднішньої публікації — Віктор (позивний «Пілігрім»). Він приєднався до Миколаївської обласної варти у лютому 2022 року, а згодом вступив до ЗСУ, де проходив службу як гранатометник у механізованій роті.На початку свого шляху Віктор працював у правоохоронних органах.У лютому 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, він якраз був у плановій відпустці й готувався до виходу на пенсію. Відпочивав удома, але 24 лютого плани довелося змінити.«Люди були в шоці, ніхто не розумів, що робити, — згадує Віктор. — Я й сам був вражений, хоча вважав себе досить стриманим. Побачив мародерство, якісь дивні мітки на будинках — стало ясно, що треба діяти».У той день він вийшов на вулицю, зустрів сусідів — таких же небайдужих. Разом вирішили самоорганізуватися. Швидко зібрали близько 30 чоловіків-добровольців. Їх помітив тодішній заступник міського голови Миколаєва Дмитро Лазарєв і запропонував увійти до новоствореної Миколаївської обласної варти. На той момент вони вже організували пости, патрулі, мали чіткий план дій. Віктор використав усе, чому навчився за роки служби.«У нас були зареєстровані мисливські рушниці. Я показував хлопцям, як робити “коктейлі Молотова”, навіть елементарні розтяжки», — розповідає він.Згодом група стала частиною Миколаївської обласної варти під керівництвом Миколи Кукурузи. З’явилася координація, підтримка, співпраця з іншими підрозділами області. Працювали активно: викривали підозрілих осіб, ловили ворожі ДРГ і передавали їх службам.Пізніше Віктор приєднався до Збройних Сил України. Служив у механізованій роті 188-го батальйону 123-ї бригади, починав як гранатометник, згодом став командиром відділення — завдяки досвіду і характеру.На Донбасі бували ситуації, коли ворог був на відстані п’яти метрів. Деякі бої переходили у рукопашні. Підтримка артилерії допомагала, але одного разу довелося викликати вогонь на себе. Вийшли звідти живими, хоч і з пораненими. Але головне — вижили.«З багатьма з Миколаївської обласної варти досі підтримую зв’язок. Спілкуємось телефоном або в повідомленнях. Особливо з Олександром Скосарем, Василем Тацюком, Леонідом Гукайкіним та іншими», — каже Віктор.Він зізнається, що досвід із варти дуже згодився на фронті: «Якщо лікар довго не оперує — втрачає навички. Так і тут: треба постійно тренуватись, розвивати нестандартне мислення — і тоді це реально рятує життя».Зараз Віктор чекає на проходження військово-лікарської комісії після поранення. Швидше за все, повернутись у стрій не вийде, але він не збирається сидіти без діла — хоче передавати свій досвід молодим як інструктор.Каже, що війна дуже змінилася: зараз це вже історія не про окопи, а про дрони, тепловізори, радіоелектронну боротьбу. Тактика зразка 2022 року вже не працює. Українці постійно вчаться і підлаштовуються. «Імпровізація — наше все. Ворог цього не очікує», — підсумовує Віктор.Разом із Віктором шлях від Миколаївської обласної варти до лав Збройних Сил України пройшов і його кум — Володимир. На жаль, життя Володимира трагічно обірвалося поблизу Угледара на Донеччині. Він героїчно намагався допомогти пораненому побратиму після удару ворожого дрона, але наступний боєприпас, скинутий іншим дроном, виявився для Володимира смертельним.Про мужність і відвагу Володимира ми обов’язково розповімо в одному з наступних матеріалів.