Раджу прочитати діалог. Якщо б я зустрів Тараса Григоровича Шевченка зараз, уявна розмова! Нічна вулиця тиха. Ліхтарі відбиваються у мокрій бруківці, старі кам’яниці мовчки дивляться з темряви. Ви стоїте поруч із Тарас Григорович Шевченко, ніби час на мить зупинився і два століття зустрілися на цій вузькій європейській вулиці.⸻Ти:— Тарасе Григоровичу… не думав, що колись зможу так просто стояти поруч із вами. Скажіть, будь ласка… чи впізнаєте ви Україну сьогодні? Шевченко повільно дивиться на вулицю, на світло ліхтарів, на людей у далині. Шевченко:— Впізнаю… Бо Україна — то не тільки земля. Україна — то люди. Поки в їхніх серцях живе любов до волі, до правди — вона жива.⸻Легкий холодний вітер проходить вулицею. Ви стоїте поруч, ніби старі знайомі. Ти:— Але нам зараз дуже важко. Знову війна… знову боротьба за свободу. Шевченко злегка киває, ніби знав це ще тоді, коли писав свої вірші. Шевченко:— Я знав, що шлях до волі ніколи не буває легким. Та пам’ятайте: народ, який бореться за свою землю і гідність — перемогти неможливо.⸻Він дивиться прямо в очі — спокійно, але дуже глибоко. Шевченко:— Скажи мені, друже… українці сьогодні люблять свою мову? Свою землю? Чи пам’ятають вони, хто вони? Ти:— Так. І навіть більше, ніж раніше. Багато хто за це віддає життя. На мить западає тиша.⸻Шевченко тихо говорить:— Тоді Україна вистоїть. Бо коли народ готовий жертвувати за свою свободу — він уже переміг у серці.⸻Десь у далині чути кроки людей і тихий шум нічного міста. Ліхтар освітлює бруківку. Шевченко усміхається легкою, сумною усмішкою. Шевченко:— Бережіть Україну. Вона варта всього. Ти:— Обіцяємо. Ви ще кілька секунд стоїте поруч. Ніби два різні часи, які зустрілися на одній вулиці. І в тиші цієї ночі здається, що його слова ще довго залишаються в повітрі. Сергій Будовий❤️