Раджу прочитати діалог.Якщо б я зустрів Тараса Григоровича Шевченка зараз, уявна розмова! Нічна вулиця тиха. Ліхтарі відбиваються у мокрій бруківці, старі кам’яниці мовчки дивляться з темряви. Ви стоїте поруч із Тарас Григорович Шевченко, ніби час на мить зупинився і два століття зустрілися на цій вузькій європейській вулиці.⸻Ти:— Тарасе Григоровичу… не думав, що колись зможу так просто стояти поруч із вами. Скажіть, будь ласка… чи впізнаєте ви Україну сьогодні?Шевченко повільно дивиться на вулицю, на світло ліхтарів, на людей у далині.Шевченко:— Впізнаю… Бо Україна — то не тільки земля. Україна — то люди. Поки в їхніх серцях живе любов до волі, до правди — вона жива.⸻Легкий холодний вітер проходить вулицею. Ви стоїте поруч, ніби старі знайомі.Ти:— Але нам зараз дуже важко. Знову війна… знову боротьба за свободу.Шевченко злегка киває, ніби знав це ще тоді, коли писав свої вірші.Шевченко:— Я знав, що шлях до волі ніколи не буває легким. Та пам’ятайте: народ, який бореться за свою землю і гідність — перемогти неможливо.⸻Він дивиться прямо в очі — спокійно, але дуже глибоко.Шевченко:— Скажи мені, друже… українці сьогодні люблять свою мову? Свою землю? Чи пам’ятають вони, хто вони?Ти:— Так. І навіть більше, ніж раніше. Багато хто за це віддає життя.На мить западає тиша.⸻Шевченко тихо говорить:— Тоді Україна вистоїть. Бо коли народ готовий жертвувати за свою свободу — він уже переміг у серці.⸻Десь у далині чути кроки людей і тихий шум нічного міста. Ліхтар освітлює бруківку.Шевченко усміхається легкою, сумною усмішкою.Шевченко:— Бережіть Україну. Вона варта всього.Ти:— Обіцяємо.Ви ще кілька секунд стоїте поруч. Ніби два різні часи, які зустрілися на одній вулиці.І в тиші цієї ночі здається, що його слова ще довго залишаються в повітрі.Сергій Будовий❤️