Епоха за епохою: хлопці і дівчата. Чоловіки і жінки. Тисячі і тисячі життів, мільйони доль викували своїми діями, своїми словами, своїми вчинками, своїми поглядами, прагненнями, страхами і боротьбою те, що ми зараз називаємо Вітчизною.

Сьогоднішній день — маленький кінчик великого вістря, яке тримається на гігантському древку, що сягає на тисячі років у минуле. Витесане волею до життя, відшліфоване прагненням свободи, яке крізь тисячоліття було з нами, воно несеться вгору і тримає загартоване кров'ю, поліроване вірою вістря, на вершині якого і сяє зірочкою сьогоднішній день.

Не можна дивитися лише на цю зірочку і забувати, яким чином вона спалахнула під небесами. Не можна думати про День Незалежності і не міркувати про те, як так сталося, що він взагалі існує. Процес цей не закінчується та триває і зараз. Десятки тисяч чоловіків та жінок кладуть життя і здоров'я, надії і тривоги на те, аби зміцнити постамент, з якого постає суть нашої країни, аби він ставав міцнішим та все міцнішим.

Отож, не можна думати про цей день і не міркувати про людей, що стали до строю, що у формі виконують роботу; тих, що працюють; тих, що вже повернулися; тих, чия доля невідома; тих, що захоплені ворогом на знущання та глум; і тих, що відійшли, що вже не повернуться.

Не можна не думати про жінок, що живуть надією, особливо тих, у чиїх обіймах засинають діти. Діти, що ставлять такі питання, від яких серце тріскає, наче воно не м'яз, а тканина, що просто репає по шву. Не можна не думати про це все.
Лише у повній перспективі споглядання відкривається справжній сенс сьогоднішнього свята.

Отож, хай де ви є, хай хто ви є — запрошую сьогодні до споглядання і міркування. Адже коли ми знаємо те, що було, ми можемо прокласти через те, що є, дорогу до того, що буде. І лише тоді мати певні підстави для сподівань, що те, що буде, буде саме таким, яким ми цього хочемо.

Як і сотня за сотнею років до цього, свобода наша зв'язана із нашим виживанням. Наше виживання пов'язане з нашою свободою.

Боже, бережи Україну.