Ракети не самі народжуються – їх роблять, працелюбні двоногі - у три зміни на заводах. І на кожному виробництві є десяток спеціалістів, без яких ці цехи зупиняться.Ракети не самі летять. Їх у тиші кабінетів програмують і з літаків та полів запускають. Теж двоногі. Які самі (та їхні родини) живуть у добрих будинках у Москві чи смердючих бараках в Іжевську.Те саме можна сказати про ключових фахівців та їх сім'ї у всіх сферах рейху. Логістика, фінанси, енергетика, муніципальне управління...Чи не ''прості люди'', ця худоба без номера нічого не вирішує. Не керівники вищої ланки – цих упирів надто добре охороняють. Особливо для найманого наркомана з молотком у руках. Середній рівень - ключові фахівці, робочі коні будь-якого процесу. Від заводу до генштабу ворога.Наприклад.В одному із спальних районів Москви є помітний будинок. Колись давно я в ньому жив. Ранком на весь двір йшла череда рашистких офіцерів від майорів до генерал-майорів. Кубло у них там, чай п'ють із рязанським цукром)У схожій ситуації одна розумна бабуся "відправляла хлопчиків", коли ракет не вистачало.І падали головні інженери заводів, льотчики та банкіри, на похоронах родичів вибухали ключові генерали, горіло і вибухало те, що заважало жити...Гинула в боях та при арештах і агентура - не все можна доручити одноразовому виконавцю. Але втрата добровольців диверсантів незрівнянна навіть із одним піхотним боєм.Так вони і перемогли - сталевою волею та філософським ставленням до куртуазних конвенцій.А ми продовжуємо свій Верден- начебто у кожного полководця свій завод з виробництва новобранців... І тінь Сайгона-1975 потихеньку наповзає на Київ.Треба бити ворога там, де він не воює.Nulla est veritas, omnia licent.