Учорашній мій допис про дуже важливий міст під Мелітополем, який аж проситься на расхєрачити, в чергове наштовхнув мене на певну думку. А саме… Дехто наполегливо намагається стерти українцям спогади минулого. Начебто нічого і не було. Начебто ніхто і не жер горілку в Буковелі, коли треба було терміново готувати країну до найголовнішого виклику в сучасній історії, себто до повномасштабного вторгнення! А якщо і була та колиба із горілкою в Буковелі, тооооо… йдіть нахєр, ось чому! І зокрема той міст під Мелітополем не грав ніякої ролі, бо магістральний канал «через двадцять кілометрів закінчується» і що ти нам утетоотвсьо тут розповідаєш. Я людина вельми вперта, до 2014 року прожив в Мелітополі, неодноразово їздив на риболовлю на той самий канал і тому спробую парирувати накиди «фахівців» з диванів. 1. «Військові самі могли підірвати той міст. Чіво Залужний це не зробив?»… Ні, не могли! Військові, в незалежності від прізвища Головнокомандувача, не можуть діяти, як їм заманеться. Навіть якщо дуже захочуть. Навіть якщо на відміну від Банкової уважно слухали те, що говорять західні ЗМІ. (Ну ті, які «гірше скабєєвої»). Для того, щоби військові раптом замінували дууууууже важливий міст біля Мелітополя… міст, по якому їздить купа транспорту бо він знаходиться на трасі, їм, (себто військовим) потрібен Наказ, який спирається на Наказ зверху, а той ще вище. Все це врешті решт впирається в Наказ (указ, рішення) на застосування військ. І це рішення приймає… ні, не Головнокомандувач ЗСІ. А виключно Президент України, Верховний Головнокомандувач. Так і ніяк інакше. В листопаді 2018 року, таке рішення було прийняте пʼятим Президентом. Він тоді діяв навипередки. А ось в лютому 2022 року, це рішення будо прийняте лише тоді, коли на Україну вже падали ракети. Забули? Так освіжіть памʼять власну. Це безкоштовно! Наполягаю… Подивіться, а потім ще раз передивіться інтерв’ю, яке генерал Сергій Наєв дав «УП». Він все розклав по полицях. Настільки зрозумілою мовою, що зрозуміліше та простіше, вже неможливо! Навіть якщо ви не сприймаєте прізвище Наєв, всеодно подивіться. Бо там він цитує нормативні документи, а не власну думку.2. «Цей міст не мав ніякого значення! Бо його можна було обʼїхати». І це мені намагалися довести люди, які із великою вірогідністю плутають Мелітополь із Маріуполем… Неправильна, хибна думка! Російські танки були біля мого рідного міста вже наступного дня після початку повномасштабного вторгнення. І примчалися вони не в обʼїзд, а по трасі зі сторони окупованого Криму. Саме через цей, начебто другорядний міст. А якби ж хтось дуже потужний на Банковій подумав головою та прийняв рішення (дивиться пункт 1), то російським танкам прийшлось би шукати обхідні шляхи, які можливо теж вже були б заміновані та підірвані. Це якщо не враховувати той факт, що вони могли б вже застрягти на Чонгарі або перешийку в Салькове. Безумовно, вздовж Каховського магістрального каналу йдуть грунтові (і трішки асфальтовані дороги). Так, приблизно через кожні 30 кілометрів є дамби для проїзду транспорту. Але це не траса, пряма як шкільна лінійка. І пошук обхідних шляхів, які нагадаю могли б вже бути замінованими, це все щооооо? Бінго! Чааааас! Напишіть мені вартість того самого часу для оборонців Маріуполя? Я вже не кажу про те, що ці мости навряд чи були розраховані на вагу танка. 3. І не менш головне. Навести понтонну переправу через штучну гідротехнічну споруду, себто канал, це завдання із охренєнною зірочкою. Чому? А подивіться уважно на фото Каховського магістрального каналу, і подумайте головою, якщо не втратили таку здатність. Так має цей міст значення чи ні? А доки думаєте, можете подивитися на мапу Каховськоі зрошувальної системи та фото каналу, яке я колись зробив на риболовлі. Нагадаю, одне рішення, однієї людини на Банкової, могло врятувати життя десятків тисяч українців. Рішення, яке так і не було прийняте… Чомусь!