Маріуполь.Спротив 🤫

Історія з викраденими предметами художньої та культурної цінності з Маріуполя отримала несподіване продовженняГоловна пропагандистська газета Маріуполя дала слабину та несподівано визнала, що історична національна спадщина України — медалі роботи маріупольського художника Єфима Харабета (1929–2004), видатного майстра медальєрного мистецтва, викрадені з Маріуполя, зберігаються в Донецьку. Але де саме та на яких підставах - маріупольській окупаційній владі невідомо.Натомість, начебто виставлені медалі в музеї Пушкіна — не вкрадені з Маріупольського музею, а з домашньої колекції сина Єфима Харабета.Все гаразд, але друге твердження дуже спірне. Тому що це перша згадка про домашню колекцію в принципі. Що наштовхує на підозру: просто сховати факт викрадення культурної спадщини.У підсумку - маємо підтвердження факту викрадення та зберігання частини медалей у Донецьку. Це вже непоганий крок у дослідженні місця перебування розграбованої безцінної спадщини з маріупольських музеїв.#ЦентрВивченняОкупації

10 березня — День Державного Гімну України 🇺🇦10 березня в Україні відзначають День Державного Гімну — одного з головних символів нашої державності поряд із прапором та гербом.Наш Гімн — це не просто мелодія чи урочисті слова. Це голос українського народу, який століттями виборював право жити у власній державі.Історія Гімну бере початок у 1862 році, коли український поет і етнограф Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Твір швидко поширився серед української інтелігенції та студентства і став символом національного пробудження.Невдовзі композитор і священник Михайло Вербицький створив музику до цього тексту.10 березня 1865 року у Перемишлі твір уперше публічно виконали на концерті, присвяченому пам’яті Тараса Шевченка. Саме цей день вважається моментом народження пісні, яка згодом стала Державним Гімном України.Вже наприкінці XIX століття «Ще не вмерла Україна» звучала на громадських зібраннях, культурних подіях та політичних акціях українців. У період Української Народної Республіки пісня фактично виконувала роль державного гімну.Після відновлення незалежності України у 1991 році вона знову стала символом держави, а у 2003 році Верховна Рада офіційно затвердила слова та музику Державного Гімну України.Сьогодні слова«Ще не вмерла України і слава, і воля…»звучать для українців особливо потужно.У них — пам’ять про покоління, що боролися за свободу, і сила тих, хто захищає Україну сьогодні.Коли лунає наш Гімн — це більше, ніж музика.Це голос народу, який вистояв, бореться і обов’язково переможе.🇺🇦 Шануймо Державний Гімн України. Бо в ньому — наша історія, наша гідність і наша незламність.

🇺🇦 Сергія Бубку пропонують позбавити звання Героя України та накласти санкціїУкраїнський скелетоніст Владислав Гераскевич під час виступу у Верховній Раді закликав владу вжити рішучих заходів щодо легендарного легкоатлета Сергія Бубки. Спортсмен наполягає на запровадженні персональних санкцій проти Бубки, що автоматично дозволить позбавити його найвищої державної нагороди.«Закликаю посприяти тому, щоб пан Бубка був позбавлений цієї нагороди шляхом накладання на нього санкцій», — заявив Гераскевич під гучні аплодисменти залу.За словами Гераскевича, Сергій Бубка продовжує деструктивну діяльність проти України, маючи тісні зв'язки з агресором. Основні претензії до колишнього очільника НОК України стосуються його бізнесу на окупованих територіях.За даними журналістських розслідувань (зокрема Bihus.Info), фірма «Монблан», яка належить Бубці та його брату, офіційно зареєструвалася в російському реєстрі юридичних осіб після початку повномасштабного вторгнення.Компанія укладала контракти з окупаційними структурами на Донеччині, постачаючи пальне для потреб окупаційної «влади».Бубку також критикують за недостатньо жорстку позицію щодо недопуску російських атлетів до міжнародних змагань на посаді члена МОК.Гераскевич наголосив, що звання «Герой України» зараз виборюється кров’ю на фронті, і носити його людині, яка співпрацює з ворогом — неприпустимо.#ЦентрВивченняОкупації

Все, шановне панство. Тепер офіційно та підтверженоУгруповання Десантно-штурмових військ проводить операцію на Олександрівському напрямкуОсновними завданнями, які стоять перед підрозділами угруповання, є зрив планів противника щодо подальшого просування у Дніпропетровській та Запорізькій областях, розгрому угруповання військ противника та витіснення його за межі адміністративного кордону Дніпропетровської областіНезважаючи на активні штурмові дії противника, підрозділи угруповання Десантно-штурмових військ відбивають усі атаки та успішно проводять наступальні діїЗагалом ситуацію можна охарактеризувати, як дуже динамічну. Ворог чіпляється за кожен метр захопленої території, використовуючи всі наявні ресурси як людські, так і технічні, але, незважаючи на його шалений опір, підрозділи угруповання виконують поставлені завдання і крок за кроком звільняють рідну землю З початком операції, угрупованням ДШВ разом із суміжними підрозділами відновлено контроль над територією понад 300 кв. км., (зачищено від ДРГ противника) над восьми населеними пунктамиПоки триває активна фаза операції, говорити про остаточні її результати дещо передчасно.Слідкуйте за нашими новинамиКомандування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України

13 лютого в окупаційній адміністрації знову провели чергову «пам’ятну» акцію до річниці виведення радянських військ з Афганістану. Урочисті промови, хвилина мовчання, квіти до пам’ятного знаку, пафосні слова про «подвиг» і «вірність присязі».Але за цією риторикою — зручна для влади версія історії, у якій замовчується головне: афганська війна була політичним рішенням керівництва СРСР, що коштувало життя тисячам молодих людей. Юнаки, яким було по 18–20 років, опинилися на чужій землі не з власної волі, а через імперські амбіції держави.Сьогодні ті самі наративи — про «захист інтересів Батьківщини» за межами власної території — знову звучать з трибун. І саме це викликає найбільше занепокоєння. Пам’ять про загиблих використовується як інструмент легітимації нових воєн і нових втрат.Справжня повага до тих, хто не повернувся з Афганістану, — це чесна розмова про причини тієї війни, про відповідальність політичного керівництва та про ціну, яку заплатили родини. Це не гасла й не офіційні церемонії, а визнання того, що подібні трагедії не повинні повторюватися.Пам’ять не може бути прикриттям для пропаганди. Вона має бути застереженням.

🪖Фіксуємо значну активізацію перекидань живої сили, бронетехніки та БК через Маріуполь.🏹Домінуючий напрям – Гуляйпільський. Починаючи з середи фіксуємо стрімке збільшення військових переміщень у напрямку Гуляйполя через Маріуполь. Це збігається з графіком попередніх місяців, коли в третій декаді на фронт переміщують новоконтрактників.🇷🇺Переміщення відбувається колонами, в середньому до 30–40 одиниць автотехніки. Цього разу додалась бронетехніка (БМП / БМД) та гармати малого калібру. Складова колон – «збірна солянка» з різними, іноді відсутніми тактичними маркуваннями.➡️Північ Донецької області також відзначається певним підживленням. Сюди переміщують здебільшого штурмовиків, яких готували на полігонах та в таборах Маріупольсько-Бердянської агломерації. Окремо зазначали перекидання великої кількості квадроциклів з Криму.▶️Загалом очікувані пріоритети зберігаються. Гуляйполе та Північ Донеччини. Кількість та характер переміщень відповідають очікуваним після хвилі рекрутингу, лише з невеликим відставанням від попередніх місяців. Це може бути викликано як проблемами з рекрутингом, так і погодними умовами.

У Мангушській школі №1 знову відбулося «принизливе і важливе» дійство ,- відкриття чергової «Парти героїв». Знову урочистість, правильні слова, натреновані промови й акуратно вибудуваний сценарій скорботи. Смерть - оформлена, погоджена, внесена в план виховної роботи.Нам кажуть, що згадували не абстрактних героїв, а «звичайних хлопців». Тих самих хлопців, які мріяли, любили, жили. Саме це й робить подію ще цинічнішою: їхнє нормальне життя тепер використовується як наочний матеріал - як шлях «від парти до останнього рубежу». Наче це не трагедія, а правильна траєкторія.І тепер - найважливіше. Подивіться на фото з цього заходу.У залі - велика кількість дітей у військовій формі. Форма стала звичнішою за шкільний одяг. Війна - частиною освітнього простору.Дітей привчають до «обовʼязку». Їм показують, ким треба стати, якщо хочеш, щоб про тебе згадували зі сцени. Парта в даному випадку -реклама майбутньої долі, реклама війни та солдата. Найстрашніше в цій історії навіть не таблички з іменами.Найстрашніше - кількість дітей у формі, які мовчки дивляться на все це.Бо система вже працює на випередження.І поки дорослі кажуть, що «герої живі, доки про них памʼятають», варто чесно сказати інше:у цих школах роблять усе, щоб імен для нових парт не бракувало.