Бучацька міська рада | Боляче і страшно проводжати у вічність молодих хлопців, яким би ще жит...

Боляче і страшно проводжати у вічність молодих хлопців, яким би ще жити й жити…Сьогодні у Бучачі прощалися із захисником, мужнім Героєм — Олексієм ДУШАКОМ.Рідні зустріли свого сина, чоловіка, батька та брата не з обіймами, а з нестерпним болем у серці.В їхніх очах — цілий світ любові, який тепер назавжди осиротів… Вони віддали найдорожче — свого Героя.Мама тримається з останніх сил, стискаючи серце від нестерпного болю.Найгіркіша доля — у дружини…Ще зовсім молоденька, з донечками, вона проводжає в останню дорогу найдорожчого чоловіка. Діти ще не усвідомлюють, чому тато не обійме, не усміхнеться…Поруч — сестра. Сьогодні її серце зламане. Вона втратила не лише брата, а частину себе.Від найстаршого до найменшого — кожен прийшов, щоб віддати шану. Люди стояли на колінах, з квітами, зі сльозами на очах, проводжаючи Героя, який віддав своє життя за Україну, за наше майбутнє.Олексій ДУШАК зростав у Бучачі. Тут навчався, одружився, створив сім’ю. У юні роки був музикантом. Мав багато друзів, які сьогодні так чисельно прийшли попрощатися з ним. Був добрим сім’янином та сином. Деякий час проживав в Івано-Франківську. Коли безжальна війна увірвалася в Україну, пішов захищати наш із вами спокій. Герой завжди вирізнявся працьовитістю та відповідальністю: за яку б роботу не брався — доводив до ладу. До всіх людей ставився з розумінням. У місті його знали як надійного друга та доброго сусіда.25 березня, під час виконання бойового завдання, командир 3-го механізованого відділення, командир бойової машини, солдат Олексій Душак загинув.На превеликий жаль, Олексій не дослужив, не доборовся, не здійснив, а найтяжче і найболючіше — не дожив. Залишив побратимів, які мають завершити те, що не вдалося зробити йому.Поховали захисника на Алеї Героїв, на кладовищі Гора Федір, у його рідному Бучачі.Пекучим болем для рідних стала ця непоправна втрата. Військовослужбовець став ще одним ангелом, який триматиме небо над Україною.