Постать Юзефа Пілсудського, чиїм ім'ям у Польщі названі сотні вулиць, шкіл та університетів, є вкрай суперечливою. З одного боку, він уклав союз із Симоном Петлюрою у 1920 році (Варшавський договір) для спільної боротьби проти більшовиків. З іншого — його геополітичний проєкт «Міжмор'я» передбачав жорстке включення західноукраїнських земель до складу Польської держави, що повністю перекреслювало право українців на самовизначення.Політика Пілсудського щодо українського населення Галичини, Волині, Полісся та Холмщини супроводжувалася діями, які сучасне міжнародне право класифікує як державні злочини, дискримінацію та репресії за етнічною ознакою:‼️Порушення Варшавського договору та зрада УНР (Ризький мир, 1921 рік)Попри зобов'язання визнати незалежність Української Народної Республіки й не укладати сепаратного миру з більшовиками, Пілсудський порушив слово. У березні 1921 року Польща підписала Ризький мирний договір із РСФРР та УСРР. Польська сторона де-факто визнала маріонетковий радянський уряд у Харкові та розділила українські землі з більшовиками. Армія УНР та український уряд опинилися в польських таборах інтернованих, а Західна Україна офіційно увійшла до складу Польщі.‼️Кривав* «Пацифікація» Галичини (вересень – листопад 1930 року)Карально-репресивна акція, проведена за безпосереднім наказом Юзефа Пілсудського, який на той час обійняв посаду прем'єр-міністра після Травневого перевороту. На українські території Галичини було кинуто підрозділи поліції та регулярної армії. Вони застосовували принцип колективної відповідальності: проводили масові обшуки, нищили майно українських кооперативів, читалень «Просвіти» та приватних будинків. Українських селян, священників та вчителів піддавали публічним тілесним покаранням (битт* батогами) задля залякування. Загинул* десятки людей, тисячі зазнали травм. Було заарештовано понад 4 000 українців, ліквідовано українські гімназії в Тернополі, Рогатині та Дрогобичі. Акція викликала офіційний осуд у Лізі Націй.‼️Створення концентраційного табору в Березі-Картузькій (1934 рік). У червні 1934 року за особистим розпорядженням Пілсудського було створено табір ізоляції. Він призначався для позасудового утримання політичних опонентів режиму «Санації», насамперед українських націоналістів. Людей туди відправляли без суду і слідства, виключно за рішенням поліції. У таборі застосовували жорстокі психологічні та фізичні т*ртури. Через цей етнічний і політичний терор пройшли тисячі українських діячів (зокрема Роман Шухевич, Дмитро Грицай та інші).‼️Насильницька асиміляція та релігійні утиски («Ревіндикація») За часів правління Пілсудського державна машина Польщі взяла курс на жорстку культурну та реліжійну асиміляцію українців на «східних кресах». Проводилася примусова передача православних храмів католицькій церкві або їх руйнування. Українську мову послідовно витісняли з державних установ та шкіл (закон Грабського 1924 року перетворив більшість українських шкіл на двомовні, що вело до полонізації). На Волині та Підляшші було закрито або зруйновано сотні православних церков. Українці перетворилися на громадян «другого сорту».‼️Колонізація українських земель («Осадництво») Пілсудський активно підтримував зміну демографічного балансу на західноукраїнських землях на користь поляків. Держава безкоштовно або на надзвичайно вигідних умовах виділяла найкращі українські землі для «осадників» — колишніх польських військових, які воювали під командуванням Пілсудського. Тим часом українське селянство страждало від катастрофічного малоземелля. Це заселення десятками тисяч польських родин, які виконували роль військово-поліцейського оплоту режиму, заклало міну уповільненої дії під соціальні та етнічні відносини в регіоні.Політика Юзефа Пілсудського та дії Армії Крайової щодо України були класичною імперською політикою упокорення й етнічних чисток. Намагаючись побудувати міцну імперську державу, польські діячі системно порушували права української меншини, використовували армію, поліцію, позасудові арешти, катування та спалювали храми.