У 1989 році Фредерік Петі сів на велосипед у французькому Меці й поїхав до Кракова, щоб просити руки своєї майбутньої дружини. Дорогою перетнув «залізну завісу», за кілька місяців до того, як вона впала.Сьогодні Фредерік Петі – депутат Національної асамблеї Франції, який представляє французів, що живуть у Німеччині, Центральній Європі та на Балканах. Він багато років живе у Польщі, добре знає наш регіон, працював в Україні ще задовго до повномасштабної війни, а після 24 лютого неодноразово приїздив сюди.Тому наша сьогоднішня розмова була не стільки про дипломатію між державами, скільки про зв’язки між людьми, містами і громадами.Говорили про децентралізацію. Пан Петі добре знає історію цієї реформи в Україні й переконаний, що сильне місцеве самоврядування є однією з основ демократії та протидії корупції. Для Вінниці ця тема особлива. Саме тут Володимир Гройсман починав упроваджувати підходи, які згодом, уже на державному рівні, лягли в основу реформи децентралізації. Реформи, яка дала громадам більше повноважень, ресурсів і відповідальності та стала однією з найуспішніших трансформацій України.Говорили і про те, що я називаю народною дипломатією. Наші партнерства з Нансі та Діжоном вже давно більше, ніж офіційні угоди між муніципалітетами. Це спільні проєкти, професійні контакти, підтримка і, найважливіше, зв’язки між людьми. Подякував пану Петі й за позицію Франції та французького суспільства щодо України.Мені запам’яталася одна думка з нашої розмови. Фредерік сказав про росіян: «Для них мова – це тюрма. Для нас мова – це свобода».Дуже точне визначення того, за що сьогодні бореться Україна. І, мабуть, того, якою має бути сучасна Європа: не стирати відмінності між нами, а давати можливість різним мовам, культурам, містам і людям бути собою і водночас залишатися разом.